Святослав I Хоробрий (фрагмент картини Володимира Киреєва)
Князь Святослав є однією з найцікавіших постатей давньоруської історії. Син Ігоря і Ольги, він, вирісши і змужнівши, вступив близько 964 р. у свої великокнязівські права. «Запорожцем на престолі» називав його М. Грушевський і частково мав рацію: відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святослав був насамперед князем-воїном. Літопис змальовує його як незвичайного лицаря, котрий був хоробрим, ходив легко, як гепард, і чинив багато воєн. У походах він не возив із собою ні возів, ні котлів, ні м’яса не варив, а їв тонко нарізану конину, звірину або воловину, спечену на жару. Навіть шатра Святослав не мав — спав, підстеливши пітник (що під сідлом був), а в голови клав сідло. Такими ж у походах були й усі його воїни. До тих же народів, на яких збирався йти війною, посилав князь сказати: «Хочу на вас іти».
Воював Святослав протягом усього свого правління, і походи його охоплювали грандіозну територію: ім’я його звучало у всій Східній Європі та Західній Азії. Його знали письменники Візантії та арабського світу. Грецький історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, залишив єдиний у середньовічній літературі опис зовнішності цього руського князя: «...середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, із густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі (вуса). Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, уставленим між ними. Одіж на ньому була біла, яка нічим, окрім чистоти, не відрізнялася від одягу інших».
У 964 р. двадцятидворічний честолюбивий Святослав розпочинає на сході війну з підкорення вятичів — східнослов’янського племені, що жило на р. Оці. Після цього, попливши вниз Волгою, він громить волзьких булгар. Це призводить до гострої сутички з могутніми хозарами. У кровопролитній битві Святослав завдає поразки Хозарському каганату й стирає з лиця землі його столицю Ітіль на Волзі. Звідти він вирушає на північний Кавказ і підкоряє племена ясів і косогів.
Ці славетні походи мали далекосяжні наслідки. Завоювання в’ятичів поширило владу Києва на всіх східних слов’ян, а також відкрило для слов’янської колонізації північно-східні землі. Розгромивши хозарів, Київ усунув свого суперника у Євразії та взяв під контроль Русі великий торговий шлях Волгою. Проте, як зазначають історики, був у занепаді хозарів і негативний аспект: разом із ними зник той бар’єр, що не давав кочівникам зі сходу проникати в руські степи.
Ледве закінчивши волзькі походи і не встигши використати ці великі завоювання, Святослав повертається в інший бік — на Балкани. До цієї війни втягнула його Візантія, бажаючи послабити небезпечне для неї Болгарське царство.
968 р. руські дружини на чолі зі Святославом з’явилися на Дунаї. У битві під Доростолом болгари зазнали поразки, Святослав здобув подунайські міста і зробив Переяславець своєю резиденцією. Автор «Повісті минулих літ» сповіщає, що Святослав навіть мав намір перенести сюди й столицю Русі, влучно характеризуючи економічне значення дунайського вузла: «... то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із греків — паволоки (шовкові тканини), золото, вино й овочі різні, а з Чехів і з Угрів — срібло й коні, із Русі ж — хутро і віск, і мед, і челядь».
Однак у 969 р., довідавшись про облогу Києва печенігами, Святослав повернувся на Русь. Він посадив на київському столі старшого сина Ярополка, у Древлянській землі — Олега, в Новгороді -Володимира. Таким чином було покладено початок державній реформі, внаслідок якої Київська Русь незабаром стане володінням однієї князівської династії.
Другий похід Святослава на Балкани, незважаючи на героїзм руських воїнів у тривалих і запеклих сутичках із візантійцями, закінчився невдачею. Святослав змушений був укласти мирну угоду з імператором Іоаном Цимісхієм і повернутися на Русь. Але біля дніпровських порогів заступили йому дорогу печеніги, наслані греками. Князь мусив зимувати на Білобережжі. Навесні 972 р. він намагався пробитися через орду, але зложив голову в бою. Літопис оповідає, що печеніги з черепа його зробили чашу, — окувавши череп золотом, пили з нього. Так закінчилися славні справи Святославові.
Автор: О. ГОНЧАРОВ