Одним з видатних творів мемуарної літератури XVIII в. є «Діаріуш» (Щоденник) бунчукового товариша (тисяча сімсот двадцять одна), наказного лубенського полковника (тисяча сімсот двадцять один, 1723—1735), а з 1762 генерального підскарбія Якова Андрійовича Маркевича — відомого діяча Гетьманщини (варіант прізвища — Маркович). «Щоденник» Я. А. Маркевича — цінне джерело вивчення історії Україна XVIII ст., Він містить відомості з політичної, соціально-економічної і культурно-побутової історії нашої держави.
Я. А. Маркевич походив із древньої козацької родини, посвоячений і порідненої з багатьма знатними пологами Лівобережної України. Його дід — Марко Аврамович — ще в 60-х роках XVII ст. осів у Прилуках і довгий час займався різними промислами, ставши одним з найбільших землевласників Новгород-Сіверщини. Дбайливий господар, він нажив чималі скарби і маєтки, завдяки чому йому вдалося видати дочок заміж за титулованих і шанованих осіб з генеральної та полкової старшини.
Старша дочка Марка Аврамовича, красуня Настя, залишившись вдовою після першого шлюбу з стародубським полковником Миклашевського, 1708 р вийшла заміж за вдівця — гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського. Ця шлюбна комбінація збільшила і так чималі рангові маєтності роду Маркевичів.
Старший син Марка Аврамовича — Андрій пішов по шляху свого батька і також досяг певного положення на державній службі, час займав посаду глухівського сотника, а згодом — і посаду лубенського полковника, яку передав у спадок старшому синові Якову.
Яків Андрійович Маркевич — автор «Щоденника» — яскрава постать на тлі тодішньої української дійсності, палкий патріот. Вихованець Київської духовної академії, деякий час учень знаменитого Феофана Прокоповича, він брав активну участь у політичних подіях першої половини XVIII ст., Однак за часів гетьманства Данила Апостола був в опозиції до, як йому здавалося, слабким державним заходам українського воєначальника, але досить довго займав незначну посаду значковому військового товариша. І тільки після скасування гетьманства він успадкував батьківські звання: сподобився рангу генерального підскарбія у відставці.
Одним з найбільш його творів є «Діаріуш», який охоплює події 1717—1767 рр.
Безпосереднім приводом для створення мемуарів була коротенька історична «Кроніка» 1652—1712 рр, написана його тестем, чернігівським полковником, а в 1722—1724 рр наказним гетьманом Лівобережної України Павлом Полуботком.Я.А. Маркевич спочатку доповнив цю «кронічку» власними записами декількох подій, продовжив її, а потім став щодня вести свій «домашній протокол», як він його сам називав, протягом півстоліття. «Щоденник» поширювався в рукописах і зіграв значну роль у формуванні тодішньої національно-державної ідеології, визвольного світогляду багатьох діячів XVII !, Особливо XIX в.
Кращі уми нації прагнули видати «Діаріуш», але тільки 1859 невелику частку толстенного десятитомного «Щоденника» в скороченому вигляді надрукував онук Я. А. Маркевича Олександр Михайлович Маркевич. Інший славний Чернігівець, блискучий вітчизняний дослідник А. М. Лазаревський, археографічної обробивши частину цього унікального мемуарного спадщини, в лихоліття 1893—1897 рр. видав «Щоденник» в трьох томах (також в повному обсязі) під титулатурою «Щоденник генерального підскарбія Якова Маркевича (1717 -1767)».
Геніальний український вчений, лідер українства М. С. Грушевський, перебуваючи свого часу у Львові на посаді голови Наукового товариства ім. Шевченко, в 1913 р продовжив друку «Щоденника» у великій документальному зводі «джерелом води в історії України-Руси», але не встиг його завершити, довівши тільки до 1740 року і з тих пір це найцінніше джерело української суспільно-політичної думки XVIII в. чекає свого опублікування.
Слід зазначити, що за охопленням подій, а також за хронологією «Щоденник» Я. А. Маркевича можна поставити в один ряд з кращими європейськими зразками. Тому з цієї точки зору він становить незаперечну цінність як джерело не тільки для вивчення політичної і соціально-економічної історії України XVIII ст., А й, безумовно, всієї історії середньовічної європейської спільноти.
За матеріалами статті, автор: Ігор Верба