Вулиця (зм. — вуличка) — це обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння. На світлині — вулиця Ольги Кобилянської у Чернівцях.
Також «вулицею» називали і називають місце надворі, де молодь збиралася на гулянку, а також сама гулянка. У зв’язку із цим існує ще одне негативне значення слова «вулиця», як «погане зовнішнє оточення», яке своєю некультурністю, невихованістю погано впливає на кого-небудь.
ВУЛИЦЯ
На території України з давніх часів переважав вуличний тип поселення. Хати розташовувалися з двох боків від дороги — «вулиці». На вулицю виходили вікна будівель. Двір відмежовували огорожею з ворітьми, біля яких часто садили дерево і робили лаву для відпочинку.
Зараз вулиці в селі та місті мають свої назви. їх іменують на честь народних героїв, діячів культури, мистецтва, освіти, науки, наприклад: Тараса Шевченка, Івана Мазепи, Євгена Патона тощо. Деякі назви вулиць походять від слів, що позначають населені пункти: Київська, Рівненська, Запорізька та інші.
До наших днів зберіглося значення слова «вулиця» як місця гулянки молоді. Воно набуває негативного змісту, коли говорять про поганий вплив вулиці на дитину.
Приклад: Тепер вже так повелося: що вулиця, то звичай, що хата, то й закон. (Марко Кропивницький)
Означення: велика, гарна, довга, погана, широка та інші.
Сталі вислови:
- Буде й на нашій (моїй) вулиці свято — «здійсняться наші сподівання».
- Викидати на вулицю — «позбавляти житла», «звільняти з роботи».
- Давати зелену вулицю — «пропускати без затримки, поза чергою» або «сприяти, створювати сприятливі умови».
- Десятою вулицею обминати (обходити) — «старанно уникати зустрічі з кимось».
- На всю вулицю — «так, що чути далеко».
- Збиратися на вулицю -«сходитися на гулянку (звичайно увечері)».