Українці відіграли важливу роль в освоєнні та індустріалізації Росії. Хоча і в центральну частину країни вони переїжджали із задоволенням, великі потоки переселенців направлялися в першу чергу до східних регіонів. Так, Примор’я на початку XIX століття називали «другою Україною».
Перша хвиля. Висланні націоналісти
Хоча і з самого приєднання Сибіру до Росії українці служили там у фортецях, перший великий потік поселенців з України пішов у другій половині XVII ст. після її приєднання до Росії. У Сибір засилалися різні діячі, які виступали проти Москви, люди, що підозрювалися або викриті у зраді. Наприклад, в 1650-х рр. це були серед інших прихильники гетьмана Виговського, в 1660-х рр. — противники гетьмана Брюховецького і т.д. Після Полтавської битви, звичайно, все однодумці Мазепи, після ліквідації Запорізької Січі — козачі старшини, а також учасники Гайдамакського руху.
Друга хвиля. Аграрне освоєння
Це був стовідсотково аграрний період колонізації регіону, дуже успішний. Родючі сибірські ґрунти дозволяли збирати хороший урожай, незважаючи навіть на суворий континентальний клімат. У кінці XVII ст. селян у регіоні було не більше 20 тисяч, у кінці XVIII ст. — уже півмільйона, до середини XIX в. — 1,5 млн. До початку XVIII в. Сибір повністю забезпечував себе хлібом і почав торгівлю з Азією і Європою. У цей період у Сибіру оселилися не тільки казенні, але й у значно більшому числі збіглі кріпосні селяни (кріпаки), яким у підсумку дали право на поселення. За даними одного з провідних дослідників освоєння Сибіру доктора історичних наук Тамари Мамсик, у процентному співвідношенні українські губернії дали мало не 40% переселенців.
Третя хвиля. Столипінська реформа
У ході Столипінської реформи на землі в Сибіру і на Далекому Сході переселилися тисячі українських сімей. Були утворені компактні поселення, багато топонімів нагадують про Україну: Новокиївка, Харківка, Полтавка. До цих пір у ряді районів Тюменської області є села, в яких проживають нащадки тих переселенців. У сусідній Омської області є райони, наприклад, Київський, Полтавський, які були заселені в кінці XIX — на початку XX ст. вихідцями з України. Приамурський генерал-губернатор Унтербергер писав, що переселенці для далекосхідних областей вибиралися з Малоросії, «ними передбачалося створити на місці стійкий кадр російських землеробів, як оплот проти поширення жовтої раси». У Примор’я з 1868 по 1914 рр. прибуло 22122 селянських сім’ї, з них 69,95% становили вихідці з України.
Четверта хвиля. Великі радянські потрясіння
Цей період деякі схильні розбивати на декілька: розкуркулення, втеча від голоду, засуджені націоналісти, військова евакуація... але в цілому потік був постійний і стійкий, так що дробити цей етап немає особливого сенсу. Більше півмільйона українців були відправлені до Сибіру за лінією ГУЛАГу, мільйон — евакуйовані. Саме українські націоналісти становили більшість у норильському Ґорлаґу, де вони підняли повстання в 1953 році. Значна частина з цієї категорії переселенців повернулася на батьківщину, але дуже багато хто залишилися.
П’ята хвиля. Оргнабір
Для забезпечення сибірських індустріальних об’єктів робочими руками в СРСР працювала система організованого набору робітників. У 1960-і роки з якої-небудь союзної республіки з надлишковими трудовими ресурсами відправляли людей до конкретного місця. Так, до Сибіру і на Далекий Схід прямували співробітники на виробництва лісової та рибної промисловості, на будови з України. До речі, план міжреспубліканського обміну затверджувався щорічно Радою Міністрів. За весь час існування оргнабору, з 1930-их по 1970-і рр., до Сибіру було переселено не менше 5 мільйонів українців. За даними перепису 1989 року тільки в Тюменській області проживали більше 600 тисяч етнічних українців — це близько третини населення області на той момент. У Тюмені навіть відкрито Генеральне консульство України, діє Національно-культурна автономія українців.
Шоста хвиля. Зворотна
У пострадянський період число українців у населенні Сибіру скорочується в усіх регіонах, і значно. У першу чергу, в північніших областях: більш ніж утричі — в Читинській області, майже вдвічі — в Іркутській області, Бурятії, Якутії, Красноярському краї, Кемеровській області. На південному заході Сибіру скорочення було менш значним, приблизно на третину. На Далекому Сході в порівнянні з 1989 роком чисельність українців скоротилася вдвічі. Треба підкреслити, що це хвиля — не тільки відцентрова, а й, якщо можна так висловитися, внутрішня: просто українці в нових поколіннях не вважають себе українцями, багато втратили знання мови та української ідентичності.
На жаль, сторінка із сайта-джерела видалена, посилання не працює
Світлини © Ілля Буяновський (varandej)