Свічка — це паличка з воску, лою з ґнотом усередині, яку використовують для освітлення; зм. — свічечка. (Лой — це козиний жир.)
Синоніми до слова «свічка»: свіча, світоч (поетично про велику свічку).
СВІЧКА
У давні часи в селянських хатах увечері запалювали дерев'яні «скіпки», які освітлювали приміщення. У свята засвічували свічки, виготовлені майстрами — «свічкарями» — із бджолиного воску, їх ставили перед іконами. Під час грози, пожежі, землетрусів, повеней, нападів хвороб горіли так звані «громничні» свічки. (На світлині — стрітенська свічка-громниця.)
Упродовж богослужіння свічки різного розміру ставлять у храмах біля ікон або тримають у руках. У страсний четвер перед Пасхою вогонь, запалений біля Розп'яття, намагаються донести до оселі й накоптити ним символічні хрестики на сволоках та в господарських приміщеннях. Люди вірять, що це убереже їх від напасті, «нечистої сили». Свічки з'являються і тоді, коли помирає людина.
У наш час, крім воскових та лоєвих свічок, з'явилися електричні світильники, які за формою нагадують свічку.
Свічка є символом вогню, єднання з Богом, домашнім оберегом.
Приклад:
Щасливі дні, щасливі ночі,
Коли при свічці лойовій
Хоч мерзли пальці, сліпли очі,
Я так над книжкою сидів.
(Іван Франко)
Означення: велика, воскова, іменна, лоєва та інші.
Сталий вислів: Ні Богові свічка, ні чортові кочерга — «ні те, ні се».
«Свічка» у Вікіпедії:
Свічка, свіча — джерело штучного освітлення, а в деяких випадках також і для священнослужіння, найчастіше стрижень із твердого горючого матеріалу з ґнотом у середині. При горінні свічки горючий матеріал розтоплюється і змочує ґніт, при цьому горюча рідина випаровується і згорає.
Горючим матеріалом для свічки може служити: сало, стеарин, віск, парафін і спермацет, тепер найчастіше це суміш парафіну з різними добавками. Ґніт просочують розчинами селітри, хлористого амонію, борної кислоти.
Є також декоративні свічки різної форми та забарвлення. Свічки зазвичай встановлюють у свічниках.