Розділи

Мовокраїнознавчий словник-довідник поділяється на 12 розділів, які подано нижче. Їхній перелік із посиланнями на всі статті також розміщений на сторінці «Мапа сайту» і зліва, у блоці «Категорії».

Розділи книги (і сайту)

Наша держава – Україна

Любіть Україну; як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Володимир СОСЮРА

У розділі подаються основні слова-поняття, які, з нашого погля­ду, відтворюють образ сучасної України як незалежної держави. Вони позначають державні символи, у найзагальніших рисах характеризують законодавчу та виконавчу влади, політичну й фінан­сову системи, Збройні сили, органи правопорядку, народне госпо­дарство, промисловість, охорону здоров’я, науку, освіту, духовну культуру, мову, історію, природу тощо. Ми ввели сюди слова на позначення історико-етнографічних районів у сучасному їх виді­ленні: Бойківщина, Буковина, Волинь, Гуцульщина, Закарпаття, Опілля, Південь, Поділля, Покуття, Полісся, Прикарпаття, Сло­божанщина. Зважаючи на історико-культурні та етнографічні фактори, також умістили назви основних етнічних українських регіонів, які частково або повністю перебувають за межами кор­донів нашої держави (Берестейщина, Бессарабія, Лемківщина, Надсяння, Перемищина, Підляшшя, Холмщина), і подали узагаль­нюючу статтю про українську діаспору. Окремо виділили заголо­вні слова Крим і Таврія, часто вживані в текстах різних жанрів. Крім того, у спеціальних статтях з'ясовано поширені зараз у науковому обігові поняття етнологія, народ, населення, українознавство. Для показу неперервності історичних зв’язків у цьому ж розділі є назви УНР, У PCP.

Ми свідомі того, що статті розділу не однакові за змістом опорних слів та обсягом культурологічної інформації. Проте їхня уніфікація у словниках, які поєднують мовну та енциклопедичну характеристику понять, практично неможлива.

Зі сторінок історії України

Історія України бере початок з часів раннього палеоліту (близько 500-100 тисяч років тому). У 1 тисячолітті на території України проживали східнослов'янські племена, які пізніше почали об'єднуватися у князівства. На межі 8-9 століть склалася держава Київська Русь, що розпалася в кінці 12 століття. У словниковому запасі української мови ми виділили назви з лінгво-культурологічним змістом: варяги, віче, городище, дружина, князь, Київська Русь, печеніги, половці та інші. Будучи найбільш уживаними в науково-навчальній та художній літературі для учнів, ці слова певним чином представляють названий період.

У другій половині 14 століття більша частина Південно-Західної Русі опинилася під владою феодальних Литви та Польщі. Посилення соціального й національно-релігійного гніту призвело до масової втечі селян, міщан на Південно-Східну Київщину та Східне Поділля і виникнення Козаччини. Центром українського козацтва в першій половині 16 століття стала Запорізька Січ, а головним органом управління Кіш. У другій половині 16 століття утворилися братства, почало запроваджуватися книгодрукування, що сприяло розвиткові освіти й культури.

Для 17-18 століть характерні посилення тиску на Україну з боку Росії та Польщі, її поділ на Правобережжя і Лівобережжя, криза державності. Польсько-литовська і козацька доба відображені лексемами братство, війт, возний, гетьман, джура, драгоман, друкування, замок, козак, кіш, клейноди, король, Січ та іншими.

Соціально-економічний розвиток України в умовах капіталізму, національно-визвольна боротьба, скасування кріпацтва стали визначальними для 19 століття. Період 18-19 віків відбито словами з культурологічним змістом гайдамака, губернія, дворянин, земство, кріпак, міщанин, москаль та іншими.

На початку 20 століття носієм ідеї національного відродження стала Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським, що відображено у відповідному сталому словосполученні, а також у змісті лексем універсал та УНР. Інформація про гетьмана Павла Скоропадського, Директорію фіксується у статтях із заголовними іменниками гетьман, Директорія.

Однією з трагічних сторінок в історії України були насильницька колективізація, сталінська індустріалізація, репресії та голодомор 1932—1933 років, що показано в семантиці іменника голод. Культурологічний зміст слова УРСР розкривається у першому розділі. Відомості про участь українців у першій та другій світових війнах, громадянській війні та події на українських землях подано в узагальнюючій статті з заголовною лексемою «війна».

Проголошення 24 серпня 1991 року Акту про незалежність України і його схвалення всенародним голосуванням 1 грудня 1991 року знаменувало утворення держави Україна, якій присвячено словникові статті першого розділу.

Зазначимо, що подані нами слова не є власне історичними поняттями, а мають загальномовний зміст і супроводжуються культурологічними конотаціями. Деякі з них завдяки узагальнюючому характерові стосуються багатьох історичних періодів: битва, війна, військо, громада, повіт, полк, рада й інші. Крім того, ми вмістили назви деяких етносів: греки, євреї, печеніги, половці, поляки, турки, татари, розглядаючи їх в аспекті історичних зв'язків з українцями. Підкреслимо, що з історією України тісно пов'язані також лексеми, вміщені в інших розділах нашого словника.

Місто. Село. Громадські споруди. Установи. Засоби зв'язку

До цього розділу ми віднесли слова, які представляють основні громадські споруди, установи, організації, засоби зв'язку, що знаходяться в містах і селах України, мають певну історико-культур-ну специфіку.

Зокрема, із традиційною культурою українців, громадським побутом тісно пов'язані слова: базар, вулиця, дорога, село, хутір, ярмарок та інші. Більшість з них входять до усталених висловів-фразеологізмів, прислів'їв, приказок, супроводжуються національно-культурними елементами значення.

Переважно із міським середовищем асоціюються іменники академія, аптека, банк, бібліотека, біржа, вокзал, завод, інститут, лікарня, музей, університет, фабрика, фірма та інші. Серед них — назви науково-навчальних, освітніх, виробничих, лікувальних та інших установ, закладів культури тощо. Вони мають в Україні свою історію виникнення і розвитку, наповнюються сучасним змістом.

До цього розділу ми включили також назви засобів зв'язку: пошта, телеграф, телефон, телебачення, транспорт, що характеризуються особливостями появи й функціонування на території нашої країни.

Звичайно, кількість поданих тут заголовних слів порівняно невелика. їх вибір, перш за все, зумовлений частим вживанням, українознавчою специфікою, можливістю використання в усталених мовних одиницях.

Хата. Садиба

Традиційно українська хата розташована в садибі, до якої належить житловий будинок і господарські споруди. Тому в цьому розділі представлені основні назви будівель, що можуть входити до обійстя: курник, льох, повітка, стайня, стодола, хлів та інші.

Поряд із житлом насаджують садок, інколи тримають пасіку, здебільшого викопують криницю.

Представлено також слова на позначення частин хати: вікно, горище, Танок, дах, двері, долівка, комин, комора, кухня, піч, покуть, поріг, призьба, світлиця, сволок, сіни, стеля, стіна, що мають народознавчий зміст, супроводжуються великою кількістю прислів'їв, приказок, загадок тощо.

Оскільки обійстя завжди огороджується, подаємо назви ворота, огорожа і як компоненти статей — хвіртка, перелаз. У такий спосіб у найзагальніших рисах показуємо місце, де створюється звичаєво-обрядовий мікросвіт родини.

Хатні речі

У розділі представлено назви речей побуту, які мають етнолінгвістичну специфіку. Зокрема, це слова, які позначають кухонне начиння, що традиційно використовувалося для приготування їжі: баняк, глечик, горщик, діжа, казан, качалка, макітра та інші.

Подаємо також іменники-назви посуду: кухоль, ложка, миска, ніж, склянка. Виділяємо лексику, що позначає предмети, типові для колишньої української хати: колиска, лава, ліжко, мисник, стіл, скриня та інші.

Частина номінацій пов’язується із українською піччю — годувальницею селянської родини: коцюба, лопата, рогач. Крім того, вміщуємо деякі слова, які називають інші предмети господарського начиння: дійниця, кошик, масничка, ночви, рубель, цебер.

Виділяємо також номінації предметів, що виконували, крім утилітарної, орнаментальну, оберегову функції: килим, рядно, рушник, свічка.

При доборі слів ми враховували їхній культурологічний зміст, входження до усталених словосполучень і висловів, загадки, прислів’я, приказки. Частина поданої лексики вже стала застарілою, однак вона використовується у мові класичної літератури, тому мовець повинен бути обізнаним з нею.

Страви і напої

У розділі представлені назви традиційних для українців страв і напоїв, які вживаються на щодень або використовуються під час обрядів, на свята, урочистості.

Українські страви порівняно нескладні для приготування, поживні та смачні. Серед перших страв найбільш показовими для української кухні є борщ, капусняк, юшка. Другі страви складають досить велику групу. Тут є такі, що готуються з крупів, овочів, м’яса чи риби — голубці, каша, куліш, деруни, ковбаса, холодець. Використовується велика кількість виробів із борошна — вареники, галушки, гречаники, млинці, пироги, перепічки тощо. Окремо слід звернути увагу на обрядову випічку — жайворонки, калач, калита, коровай, медяник, паска. Відомості про різні види хліба подаємо в узагальнювальній статті хліб. Типовими для українців є напої — квас, сік, пиво, горілка, ряжанка, узвар, у минулі часи — мед. Виділяємо назви спеціально приготованих яєць — крашанка, писанка, поминальної страви — коливо.

Зазвичай, вміщені тут номінації страв і напоїв відзначаються у текстах великою частотою, входять до численних усталених висловів, на їх основі укладено багато загадок.

Українське мистецтво. Фольклор

Найдавніші вірування

Християнське віровчення і свята

Народне вбрання

Рослинний світ

Тваринний світ