Слов'яни — найбільша етнічна та мовна спільність в Європі, але і про походження слов'ян, і про їхню ранню історію вчені досі ведуть суперечки. Що вже говорити про простих смертних, серед яких, на жаль, помилкові уявлення про походження та історію слов'ян зустрічаються надто часто (картина Артура Орльонова «Заснування Києва»).
Однією з найпоширеніших помилок є думка про те, що слов'яни — мирна етномовна спільність.
Спростувати стереотип нескладно. Досить подивитися на ареал розселення слов'ян. Слов'яни є найбільшою етномовною спільністю в Європі. Підкорення територій в історії вкрай рідко проходило мирним дипломатичним шляхом. За нові землі доводилося битися, і слов'яни протягом усієї своєї історії показували бойову міць.
Уже в I тисячолітті нашої ери слов'яни майже повністю захопили колишні європейські провінції Східної Римської імперії й утворили на них свої незалежні держави. Деякі з них існують донині.
Важливим показником боєздатності слов'ян є такий факт, що військова еліта Османської імперії, яничари, набиралися з християн, що проживали переважно на території Греції, Албанії та Угорщини. На знак особливих привілеїв до яничар також могли брати дітей з мусульманських сімей Боснії, але, що важливо, — тільки слов'янського походження.
Усі слов'яни русяві і світлошкірі
Також помилкою є уявлення про те, що слов'яни суцільно русяві, блакитноокі і світлошкірі. Така думка зустрічається серед радикально налаштованих прихильників чистоти слов'янської крові. Насправді, серед південних слов'ян темний колір волосся й очей, пігментація шкіри — явище широко розповсюджене. Деякі етнічні групи, такі, наприклад, як помаки, зовсім не схожі за фенотипом на «хрестоматійних» слов'ян, хоча і відносяться до європеоїдів та говорять слов'янською мовою, що зберігає в лексиконі, у тому числі, старослов'янські лексеми.
«Кий з батьком приймають гунських послів, 450 рік», Артур Орльонов
Слов'яни і slave («раб») — однокореневі слова
Досі серед західних істориків зустрічається думка, що слова «слов'яни» і «slave» (раб) — мають один корінь. Треба сказати, що гіпотеза ця не нова, вона була популярна на Заході ще у XVIII-XIX століттях. В основі такої думки лежить ідея про те, що слов'яни як один з найчисленніших європейських народів часто були об'єктом работоргівлі.
Сьогодні ця гіпотеза визнається помилковою: англійське slave, німецьке Sklave, італійське schiavo з одного боку й українське слов’яни, польське słowianie, хорватське slaveni, кашубське słowiónie — з іншого — ніяк не взаємопов'язані.
Лінгвістичний аналіз показує, що слово «раб» в середньогрецькій мові походить від давньогрецького дієслова σκυλεύειν (skyleuein) і означає «добувати військові трофеї, грабувати». У першій особі однині — σκυλεύω (в лат. транслітерації skyleúō), інший варіант — σκυλάω (skyláō).
У слов'ян не було писемності до глаголиці і кирилиці
Думка, що у слов'ян не було писемності до появи кирилиці і глаголиці, сьогодні заперечується. Історик Лев Прозоров на доказ існування писемності пише про те, що в договорі з Візантією Віщого Олега є фрагмент, де йдеться про наслідки смерті руського купця в Царгороді: якщо купець помирає, то слід «чинити з його майном так, як він написав у заповіті «.
Побічно наявність писемності підтверджують і археологічні розкопки в Новгороді. Там були виявлені писала-стрижні, якими наносився напис на глину, штукатурку або дерево. Ці інструменти писемності датуються серединою X століття. Такі ж знахідки були виявлені в Смоленську, Генздово та інших місцях.
Якого роду була ця писемність, достовірно сказати складно. Одні історики пишуть про складове письмо, про письмо «рисками і ризами», є і прихильники слов'янського «рунічного» письма.
Німецький історик Конрад Шурцфлейш у своїй дисертації 1670 року писав про школи німецьких слов'ян, де дітей навчали рунам. На доказ він наводить зразок слов'янського «рунічного» алфавіту, схожого з данськими рунами XIII-XVI століть.
«Прийом князя Кия в Константинополі», Артур Орльонов
Слов'яни — нащадки скіфів
Російський поет Олександр Блок проголосив: «Так, скіфи ми!». І до цих пір можна зустріти думку про те, що скіфи були предками слов'ян, проте в історичних джерелах із самим визначенням скіфів є велика плутанина. У тих же візантійських хроніках скіфами могли називати вже і слов'ян, і аланів, і хазар, і печенігів.
У «Повісті временних літ» є згадки про те, що греки називали народності Русі «Скіф»: «Пішов Олег на греків, залишивши Ігоря в Києві; взяв же з собою безліч варягів, і слов'ян, і чуді, і кривичів, і мерю, і древлян, і радимичів, і полян, і сіверян, і в'ятичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, відомих як товмачі: цих всіх називали греки «Велика Скіфія» («Велика Скітія»)».
Але це мало про що говорить. Занадто багато «якщо» в гіпотезі походження слов'ян від скіфів. На сьогоднішній день найбільш достовірною визнана Вісло-Дніпровська гіпотеза про прабатьківщину слов'ян. Її підтверджують і лексичні паралелі, і археологічні розкопки.
За лексичним матеріалом установлено, що прабатьківщина слов'ян була осторонь від моря, в лісовій рівнинній зоні з болотами та озерами, в межах річок, що впадають у Балтійське море. Археологія також підтверджує цю гіпотезу.
Нижньою ланкою в археологічній ланцюжку слов'ян прийнято вважати так звану «культуру підклошових поховань», що отримала назву від звичаю накривати кремовані останки великою посудиною. Польською «кльош» — це «догори ногами».
Ця культура датується V-II століттями до нашої ери.
Скіфи в цей час вже існували і брали активну участь в історичному процесі. Після навали готів у III столітті вони найімовірніше пішли до гірських областей Кавказу. Із сучасних мов до скіфської найбільш близькою є мова осетинів.
Переклад та адаптація українською статті «П'ять помилок про слов'ян» © Кирилиця