Половці (варіант — половчани) — воїни тюркського кочового народу, який в 11-13 століттях проживав у степах між Дунаєм і Волгою. Синоніми: кипчаки, кумани.
Приклад: Половчанин повів нас над ріку. Там паслися коні, а під деревом стояло невелике шатро. (Іван Крип’якевич) Означення: дикі, страшні та інші.
Фотографії звідси (там є і докладна розповідь про історію половців)
ПОЛОВЦІ
Половці, як і печеніги, були кочівниками. Дослідники вважають, що вони у другій половині 11 століття прийшли з казахських степів у Причорномор’я і витіснили печенігів. Половці жили племенами, в яких влада ділилася між багатими родами. Вони мешкали в шатрах, займалися скотарством, торгівлею.
Половецькі війська часто нападали разом з печенігами на Київську Русь, розорили Київську, Переяславську та Чернігівську землі. Найбільш успішну боротьбу з половцями вів князь Володимир Мономах, який у 1103 та 1111 роках здійснив великі походи і завдав їм нищівної поразки.
У другій половині 12 століття хан Кончак об’єднав значну частину половців у єдину державу, яка проіснувала недовго. На початку 13 століття її завоювали й підкорили собі монголо-татари. Рятуючись від загибелі, частина західних половців відкочувала до Угорщини, а потім до Болгарії, де злилася з місцевим населенням. Східні половці увійшли до складу монголо-татарських військ.