Покуть — це куток в українській селянській хаті, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього. Варіант: покуття. Синоніми до слова «покуть»: красний кут, святий вугол, Божній кут.
ПОКУТЬ
У традиційній українській хаті найсвятішим місцем вважався покуть. Він розміщувався по діагоналі від печі. Тут висіли ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками — «божниками». За ікони клали цілюще зілля та квіти, галузки свяченої верби, обрядові свічки, перед ними вішали лампадку. Під іконами ставили стіл, біля нього — довгу дерев’яну лаву.
За народним звичаєм, коли народжувалася дитина, першу купіль робили на покуті. Коли помирав хтось з родини, труну ставили на лаві, головою до красного кута.
Покуть був місцем господаря дому і найдорожчих гостей. Під час весілля на лаву садили молодого з молодою.
На Різдво тут ставили «дідуха» — сніп, який символізував дух дідів (предків роду) і кутю. На Великдень вішали писанку, яка мала оберігати родину від усього злого. У великі свята запалювали лампадку.
Чоловіки, що заходили у хату, знімали з голови шапку, хрестилися до образів і покутя. У давні часи була поширена клятва: «Клянусь тобі перед святим покутем».
«Покуть» — символ найсвятішого місця в оселі, достатку, багатства.
Приклад: Маруся сідає за столом на покуті, коло неї старша дружка. (Іван Нечуй-Левицький)
Означення: Божий, красний, ошатний, святий, чепурний та інші.
Червоний кут у росіян на картині В. Максимова «Хворий чоловік», 1881
