Пасіка — місце, де розставлені вулики з бджолами і розташовані спеціальні будівлі. Також «пасікою» називається розведення бджіл. Синонім до слова «пасіка» — (діал.) бджоляник.
ПАСІКА
Пасіки в давні часи розташовувалися в лісі, в дуплах дерев — «бортях», тому пасічників називали «бортниками». Пізніше пасіки стали робити на околиці села, в саду, полі. Там ставили дерев'яні вулики, поблизу висівали медоносні рослини — конюшину, люцерну, гречку. На таких пасіках працюють фахівці — «пасічники». У багатьох господарів є невеликі приватні пасіки.
Пасіку українці вважають священним місцем, а бджолу — «Божою мухою». Тому на пасіці не можна голосно розмовляти, курити, лаятися.
Вперше вулики виставляють на пасіку весною, на свято Теплого Олекси (30 березня). У цей день читають спеціальні молитви, скроплюють бджіл свяченою водою. У день Зосима (30 квітня) запалюють біля вуликів свічку, ставлять ікону, моляться, щоби бджоли не втікали і давали багато меду. День, коли качають мед, відзначають як свято. Колись це робили влітку до Спаса (19 серпня). Під час свята пасічники несли до церкви мед на знак вдячності Божій мусі. На зиму вулики забирають у зимівники, в тепле місце.
Приклад: У кінці садка — пасіка; попід деревом стоять вулики, з правого боку — курінь. (Панас Мирний)
Означення: велика, гарна, мала, стара, приватна та інші.
Прислів'я (пасіка):
- Бджола робить на пана до Спаса, а потім на себе.
- У чужій пасіці бджіл не розведеш.