Опришок — це народний месник, учасник народно-визвольної боротьби в Галичині, на Закарпатті, Буковині у другій половині 16 — першій половині 19 століття. Також у диалектах слово «опришок» у переносному смислі може означати «розбійник, злодій» або «бешкетник».
«Опришком» називали учасника народно-визвольних повстань, народно-визвольної боротьби проти феодально-кріпосницького гніту. Слово прийшло з латинської мови, в якій «опре́ссор» означає «вини́щувач». Вікіпедія подає іншу версію з етимологічних словників: «Походження слова „опришок“ неясне; може бути зіставлене з опріч („окремо, осторонь“ як характеристика незалежного від пана чоловіка) або оприск („скеля, уламок“), оприскливий („нестриманий, дошкульний“), пов’язаними з прискати. Етимологічно, але не за значенням, споріднене з російським „опричники“ (особиста гвардія Івана Грозного)».
Опришки виступали проти національного і соціального гніту польської й австрійської шляхти, угорських і молдавських поміщиків. Найбільшого розмаху цей рух набув у 30-40-х роках 18 століття під проводом Олекси Довбуша. У ньому брали участь безземельні та малоземельні селяни. Після загибелі Довбуша ватажком опришків став Василь Баюрак, останнім очолював повстанців Микола Дратрук (Бордюк).
Опришки нападали на поміщиків, орендарів, лихварів, корчмарів, руйнували панські маєтки, а захоплене добро роздавали бідним селянам. Основною зброєю у них були луки, списи, сокири, пізніше — рушниці, пістолі, ножі, рогатини. Символом бойової доблесті стали топірці — «ба́ртки», на яких вояки присягалися, коли вступали до загонів.
Опришків розгромили австрійські каральні загони та підрозділи шляхетських військ.
Означення: міцний, сильний, хоробрий та інші.
На малюнку — картина «Битва під Берестечком», дипломна робота Артура Орльонова
Використання слова «Опришок» у літературі:
- Про опришків складено багато пісень, легенд, переказів. (Із підручника)
- Гуцульщину почав потроху читати. Тоді візьмуся за оповідання про опришків, а на кінці прочитаю Федьковича. (Михайло Коцюбинський)
- Антифеодальний рух опришків, як засвідчують історичні документи, був відомий з другої половини XV століття. Вже в той час опришки беруть участь у селянських повстаннях на західноукраїнських землях. (Народна творчість та етнографія).
- — Ти зробився зовсім іншим чоловіком, перестав пити, перестав заходити до шинків, водитися з п’яницями та опришками. (Іван Франко)
- У порівняннях. — Він ще б’ється, як опришок... Вдарив мене... (Петро Козланюк).
Про опришка Сокирку та село Сокирницю (легенди Закарпаття)
Ще в далеку давнину, коли тільки почали виникати села, на тому місці, де тепер Сокирниця, оселився один опришок, прозваний Сокиркою.
Збудував собі хатку серед лісу, але згодом дерева навколо своєї хати повирубував для вогню. Так утворився навкруги невеликий майдан. Це була родюча земля. На ній він орав і сіяв.
Недалеко від його житла була дорога, якою ходили і їздили верхи. Місце, де жив Сокирка, люди примітили, декотрі тут і оселялися — здебільшого, втікачі, які не хотіли працювати на панів. Хат ставало все більше й більше, поступово виникло село. Люди назвали його іменем першої людини, яка оселилася в ньому. Тому й Сокирниця.