Козак — це вільний чоловік, що жив у південних землях України в 15-18 століттях і брав участь у визвольній боротьбі проти татарських, турецьких і польських загарбників. Також «козаком» називають уродженця військових областей (Кубанської, Оренбурзької, війська Донського та ін.); парубок, юнак взагалі.
У розмовній мові «козак» — відважний, завзятий, хоробрий чоловік; молодець.
Синоніми до слова «козак»: запорожець (козак, який жив у Запорізькій Січі), січовик, братчик (козак із Запорізької Січі), низовик (козак із пониззя Дніпра), реєстровець (козак, який служив у реєстровому війську), компанієць (козак із найманого кінного загону гетьмана). Варіанти: (розм.) козачина; (згруб.) козачище, козарлюга. Зменшено-пестливо — козаченько.
КОЗАК
«Козаки» — це переважно представники дрібної української шляхти, а також селяни та міщани, які 300-500 років тому втікали на південь України. Вони хотіли врятуватися від польсько-литовського гноблення й захистити рідну землю від турків і татар. За дніпровськими порогами козаки утворили Запорізьку Січ. Частина проживала тут і займалася військовою справою. Інші мешкали у «зимівниках» — на хуторах і селах зі своїми сім’ями. Серед таких козаків були добрі теслі, стельмахи, ковалі, зброярі, шевці, бондарі, кравці. Вони забезпечували січовиків зброєю, продуктами, одягом, якщо була потреба — разом ставали до бою. Запорожцем міг стати кожен, хто вірив у Бога, підкорявся порядкам, міг безстрашно обороняти Україну.
Запорізькою Січчю керувала козацька старшина, яку обирали всі козаки на Раді. Кожен козак входив до якогось підрозділу — «куреня», яким командував курінний отаман. Серед січовиків була сувора дисципліна; за обман, зраду, боягузтво, пияцтво отримували велику кару.
Багато молодих запорожців, а також дітей навчалися в січових школах. Козаки давали гроші на академії, монастирі. Про силу, хоробрість цих воїнів складено легенди, думи, пісні. Вони були вірними товаришами, любили пісні, жарти, танці, не дбали про власне збагачення.
Дослідники вважають, що слово «козак» походить з тюркських мов і означає «вільна озброєна людина». Козак в українській культурі — це символ справжнього хлопця, чоловіка.
Приклад: Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. (Микола Вінграновський)
Означення: безстрашний, вільний, відважний, завзятий, мужній, сміливий, справжній, хоробрий та інші.
У порівнянні: як козак — «який поводиться мужньо, відважно, хоробро».
Сталі словосполучення зі словом «козак»:
- Вільні козаки — «ні від кого не залежні».
- Виборні козаки — «група українських козаків 18 століття, яких вибирали на посади».
- Виписні козаки — «виключені з козацьких списків».
- Городові козаки — «ті, що жили по селах і містах України (крім Запорізької Січі)».
- Реєстрові козаки — «ті, що в 16 — першій половині 17 століття служили у реєстровому війську».
Прислів’я про козаків:
- Кінь та ніч — козакові товариші.
- Козак з біди не заплаче.
- Козак із пригоршні нап’ється, а з долоні пообідає.
- Козаки як діти: що їм дадуть, те й з’їдять.
- Не той козак, що зборов, а той, що вивернувся.
- Козацькому роду нема переводу.
- Степ та воля — козацька доля.
Ілюстрації: вгорі — артист історико-культурного комплексу «Запоріжжя» (острів Хортиця); козацька лава на картині В. Калининського (2009 р.); запорізький козак у селі; нижче — заняття бойовим гопаком; скульптури героїв серії мультфільмів про козаків; сучасні козаки «Мамаєвої Слободи»; кадр комп’ютерної гри «Козаки 3».