На засіданні Наглядової Ради Української Пантеону гідних Честі в Пантеон був уведений великий син України гетьман Богдан Хмельницький. Ця подія приурочена до 340-річчя від дня смерті видатного державного діяча і полководця.
Богдан Хмельницький — гетьман України, видатний полководець, державний діяч, дипломат і політик. У цих своїх іпостасях він посідає перше місце в українській державній історії, і тільки могутня постать Шевченка затуляє його від надання йому беззастережно пальми першості в нашій історії взагалі. Він домінує в українській політичній історії, тоді як Шевченко є першою величиною в українській національній історії в найширшому обсязі. Народився Богдан 1595 в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, який ніс службу Чигиринського старости, перебуваючи одночасно у складі реєстрового козацтва Чигиринського полку. За даними одних дослідників, Б. Хмельницький народився в м. Жовкві, поблизу Львова, інші вважають місцем його народження Чигирин. Освіту здобув у Львівській єзуїтській колегії. Крім української, вільно розмовляв польською, латинською, турецькою та, згодом, російською мовами.
У 1620 році разом із батьком брав участь у польсько-турецькій війні. У битві під Цецорою батько загинув, а Богдан потрапив у полон до турків, де пробув більше двох років. Опинившись на волі стараннями матері, що викупила його з полону, Б. Хмельницький уписався до реєстру Черкаського полку, брав участь у походах запорожців на Крим і Туреччину. Освіченість, природний розум і особиста відвага швидко принесли йому авторитет у козацькому війську і високе становище військового писаря, яке він обіймав уже на час козацько-селянського повстання 1637—1638 років. Богдан Хмельницький був чільною особою з боку козацького війська під час укладання примирення після поразки повстання.
Як провідний учасник повстання, він був знижений на посаді до одного з десяти сотників Чигиринського полку, одночасно господарював на батьківському хуторі Суботові. Однак авторитет Хмельницького був вищий від його офіційного положення. У 1645-му він, на запрошення французького короля, спорядив 2,5-тисячний козацький загін до Франції, який відіграв вирішальну роль у взятті штурмом іспанської фортеці Дюнкерена. Ставку на Хмельницького зробив польський король Владислав у свої наміри розпочати війну з Туреччиною, кошти на яку виділяла Венеціанська республіка. Здобувши перемогу над турками, король мав намір приборкати польську шляхту, анархічне свавілля якої була постійною причиною слабкості Речі Посполитої. Богдан Хмельницький зробив вигляд, що серйозно готується до війни з Кримом і Туреччиною, маючи намір накопичені сили козацтва повернути проти Польщі.
Цей маневр Хмельницького був розгаданий магнатами. Чигиринський староста А. Конєцпольський послав підстаросту Д. Чаплинського на хутір Суботів з метою вбити його власника, але поплічники шляхтича на хуторі Богдана не застали. Справа закінчилася пограбуванням маєтку і викраденням молодої господині хутора — польської дворянки Матрони (за різними літературними версіями, Зосі, Олени і т.д.). Під виглядом скарги на Чаплинського Хмельницький поїхав до Варшави, де зустрівся з Владиславом, від якого нібито отримав неформальну санкцію на самовільну розправу з кривдником.
Восени Хмельницький провів зі своїми однодумцями таємну нараду, на якій було вирішено: укласти союз з Кримом і почати війну з Польщею. За небезпідставну підозрою його заарештували представники польської адміністрації краю, але напередодні Різдва випустили на поруки. Аби не допустити випробовувати долю двічі, Б. Хмельницький разом зі старшим сином Тимофієм і невеликою групою козаків біжить на Запоріжжі і піднімає козаків на повстання проти польського керівництва Січі. Славетні польські регіментарії були перебиті, а Хмельницького проголошено козацьким гетьманом. Так почалася Визвольна війна українського народу проти польської шляхти.
Б. Хмельницький врахував негативний досвід попередніх козацьких повстань. По-перше, він нейтралізував кримських татар, уклавши з ними союз, інакше вони б неминуче стали ворогами, по-друге, новий гетьман не став чекати наближення польської армії, а сам вийшов їй назустріч. Для нього було важливим винести війну на територію густо заселеного України, де сподівався припливу до його армії сотень тисяч повстанців з кріпаків селянських мас, що і сталося.
Однак першу свою переможну битву гетьман провів ще на «дикому полі», в урочищі Жовті Води. 5.V. 1 648 він зіткнувся з передовим загоном польської армії під командуванням сина коронного гетьмана Миколи Потоцького Стефана. Перетягнувши на свій бік вислано проти нього реєстрове козацтво, спираючись на шеститисячну татарську кінноту Тугай-бея, гетьман повністю розгромив військо Стефана Потоцького. А вже через 10 днів, застосувавши своє дивовижне полководницьке мистецтво, нав'язав на вигідних для себе умовах бій всієї польської армії під Корсунем, розгромив її заснування і полонив двох гетьманів — Потоцького і Калиновського.
Велику роль в подальшому переможному розгортанні визвольної війни зіграло вміле використання Б. Хмельницьким короткого перепочинку влітку 1648 р. Тут у всій повноті виявився динамічний геній його адміністративної діяльності. За кілька місяців він заклав основи української державності, розділив Україну на військово-територіальні одиниці — полки, розробив систему підпорядкування, зв'язку, судочинства і поповнення державного скарбу. Цією державною системи вистачило України на наступний півтора століття.
А тим часом королівська Польща, втративши армію, привела на Україні посполите рушення, тобто мобілізувала всю польську шляхту разом з її підручними посполитими. Однак і цей рух Б. Хмельницький зустрів в повноті свого військового генія — завдав йому нищівного удару в битві під Пилявцями і примусив до ганебної втечі. Львова не хотів брати на списи тільки тому, що там були ще його вчителя, і він не бажав віддати притулку своєї юності на пограбування татарам.
Далі Б. Хмельницький зробив нерозважливий крок, фатально вплинуло на подальшу трагічну долю України. Замість того, щоб скористатися повною військової перемоги і окупувати Польщу, щоб поставити в ній прихильний для себе уряд і тримати її під контролем, він затіяв дипломатичну гру навколо виборів нового польського короля після раптової смерті Владислава IV, а щоб не припиняти військових дій, зав м'яз в облозі непотрібної йому фортеці Замостя. Почалася зима і серед козаків вибухнула епідемія. Б. Хмельницький виграв ставку на короля Яна Казимира, але Україні це нічого не дало, бо король слухав шляхту, а не свого «благодійника» — керівника цілком ворожого табору. Так було втрачено єдиний на той час шанс утвердити незалежну Україну, якою доля подарувала Хмельницького.
До кінця року гетьман з тріумфом в'їхав до Києва. Лютневі переговори в Переяславі були припинені — обидві сторони висували взаємно неприйнятні умови для примирення. Неминучість подальшого ведення війни була очевидною. Влітку 1649 року навколо Б. Хмельницького згуртувалася найбільша за всю історію козацького війська українська армія — близько 400 тисяч козаків і стотисячна татарська орда. Польська армія була обложена в Збаражі і була майже повністю знищена. І на допомогу прийшов сам король Ян Казимир з новою армією і найманими німецькими полками. Розбити це військо для Б. Хмельницького не становило жодних проблем. Але те, що потім сталося, не було наслідком якихось помилок або випадкових невдач. Відбулася переорієнтація зовнішньополітичних сил не на користь України і Хмельницького. Зрозумівши могутність гетьмана, кримський хан, не пориваючи з ним союзу, прийняв сторону Польщі, і так було до самого кінця війни з поляками, яка тривала і після смерті великого полководця.
Перший бій під Зборовом з Яном Казимиром склався для Хмельницького переможно. Він міг убити короля, але хотілося взяти його в полон. А тим часом настала ніч, протягом якої все змінилося. Канцлер Осолинський уклав з ханом угоду, щоб той під загрозою нападу на козаків погодився на примирення. Хмельницький змушений був піти на цей крок. Зборівська угода була кращою з тих, що укладалися з козаками ще, але вона не задовольнила ні боку. Було ясно, що війна триватиме. Щоб забезпечити свій правий фланг, Польща уклала антиукраїнську угоду з молдавським воєводою Василем Лупулом. Щоб покарати Лупула і примусити його до лояльності по Україні, Б. Хмельницький в 1650 р здійснив тріумфальний похід на Молдавію.
На початку 1651 р польська армія першою порушила перемир'я і увірвалася в Україні. У Вінниці її зустрів і погнав назад І. Богун. У червні обидві армії зійшлися у Берестечко. Відбулася кривава в XVII в. битва. Хан втік з поля бою з усім своїм військом, забравши і Б. Хмельницького. Козацька армія стала табором, але поляки розірвали його в зв'язку з панікою в селянській частини повстанців. Незважаючи на страшне кровопролиття, кадрові полки козаків були виведені з поля бою. Наступ шляхти на Україні захлинувся в кінці року під Білою Церквою і завершився важким для України Білоцерківським перемир'ям.
У 1652 р Б. Хмельницький вщент розбив армію Калиновського під Батогом. У наступному році гетьману довелося взяти під Жванцем угоду, схожу на Зборівська, і в подібних умовах: кримський хан знову погрожував вдарити в спину. І у Хмельницького до цього часу вже конструктивно складалися переговори з Москвою. З нею гетьман вступив у дипломатичні відносини ще в 1648 році, але не для того, щоб «возз'єднатися», а щоб отримати підтримку у війні з політичною силою, ворожою і Росії. І царський уряд довго боявся, а потім коливався. І все ж восьмого січня відбулася Переяславська рада, на якій у відповідь на військову допомогу Б. Хмельницький присягнувся на вірність царю, що, однак, не означало підпорядкування України Російській державі, а лише військовий і державний союз двох держав під одним царем. І Хмельницький зовсім не знав російського менталітету: північні сусіди укладають «братські угоди» не для того, щоб їх виконувати, а зі свого боку, якщо ти їм дав якесь слово, то вони тебе на ньому, ой, як тримати. Порушувати домовленості так, як це можна було робити з поляками, з Росією було неможливо.
Наступного року українське і російське війська захопили Білорусію, Західну Україну і частину Польщі, але несподівано цар укладає мир з Польщею, тому що вона погодилася стати його союзником у війні зі Швецією. Справа визволення всієї України була відкладена на майбутнє. Тоді Б. Хмельницький укладає таємний союз зі Швецією і без згоди царя продовжує воювати з Польщею. Отже, те, що було інкриміновано як страшна зрада Мазепи, цілком сходило з рук Б. Хмельницького, бо на нього ще працював авторитет вільного керівника вільної держави і за ним стояла чи найбільша в Європі військова міць — козацька армія. Б. Хмельницького не вдалося завершити своїх нових військових і політичних планів. Майже несподівана смерть від нерозпізнаної тоді хвороби раку 6 серпня 1657 передчасно обірвала його життя.
На долю Хмельницького випало так багато почестей, як нікому з діячів української політичної історії, і вони цілком заслужені. Але чимала частка цих почестей завдячує московській пропаганді, спробою возвеличити його як «борця за возз'єднання», як «великого друга і брата російського народу», хоча, з іншого боку, самий українського з його наступників Т. Шевченка з болем в серці змушений був давати зовсім не налаштовані характеристики: «Амінь тобі, великий чоловік! Великий, славний. І не дуже ... Якби ти на світ не народжений Або в колисці ще вп'явся ... Це не купав би я в калюжі Тебе славного. Амінь ». Разом Т. Шевченка щиро любив великого гетьмана, розуміючи, що його провини перед Україною не зі злого умислу. Все знав Б. Хмельницький — Польщу, Україну, Західну Європу, Туреччину і татарський Крим, Семигородщину і Волощину. Не знав тільки нашої північної сусідки Росії і зопалу впхнув необдумано свою і наші голови в її липке ярмо. Тому Шевченко, хоч і з болем, але прощав йому мимовільний гріх. Тому, в свою чергу, не суддя його судом занадто суворим.
За матеріалами статті, автор Степан Пінчук
Дата: 19.06.2014 9:11