Челядь — це населення феодальної вотчини у давньоруській державі. Також «челяддю» називали дворових людей, що жили й працювали в поміщицькій садибі — панська прислуга. Синоніми: прислуга, (діал.) родина, (діал.) молоді люди. Застарілі та діалектні значення слова «челядь» — молодь; жінки і дівчата в домі; члени однієї родини.
Приклад: На подвір’ї отця Хведора стояла здорова хата для челяді. (Іван Нечуй-Левицький)
Означення: велика, дворова, панська та інші.
ЧЕЛЯДЬ
«Челяддю» у часи Київської Русі називали людей, які проживали у вотчині й перебували в залежності від феодала. Пізніше цим словом позначали панську прислугу: кухарів, прачок, конюхів, козачків тощо, а також глузливо називали підлабузників.
У діалектному мовленні «челядь» — це молоді люди, хлопці та дівчата, чи весільні гості молодої. Інколи так називали жінок, родичів.
Особа чоловічої статі, що належала до челяді, мала назву «челядник», «челядин», жіночої — «челядниця»; приміщення для слуг і наймитів — «челядна», «челядня».
У діалектах інколи «челядин» — дорослий син, парубок, «челядина» — доросла дочка, дівчина, жінка.
Стале словосполучення:
Біла челядь — «заміжні жінки та дівчата».
На світлинах — біблейський сюжет з історією про царя Давида и Ветсавію: Себастьяно Річчі («Ветсавія», 1725 р.) і Франческо Солімена («Купання Ветсавії», 1720-і рр.).