Челядь

Челядь

Челядь — це населення феодальної вотчини у давньоруській державі. Також «челяддю» називали дворових людей, що жили й працювали в поміщицькій садибі — панська прислуга. Синоніми: прислуга, (діал.) родина, (діал.) молоді люди. Застарілі та діалектні значення слова «челядь» — молодь; жінки і дівчата в домі; члени однієї родини.

Приклад: На подвір’ї отця Хведора стояла здорова хата для челяді. (Іван Нечуй-Левицький)

Означення: велика, дворова, панська та інші.

ЧЕЛЯДЬ

«Челяддю» у часи Київської Русі називали людей, які проживали у вотчині й перебували в залежності від феодала. Пізніше цим словом позначали панську прислугу: кухарів, прачок, конюхів, козачків тощо, а також глузливо називали підлабузників.

У діалектному мовленні «челядь» — це молоді люди, хлопці та дівчата, чи весільні гості молодої. Інколи так називали жінок, родичів.

Особа чоловічої статі, що належала до челяді, мала назву «челядник», «челядин», жіночої — «челядниця»; приміщення для слуг і наймитів — «челядна», «челядня».

У діалектах інколи «челядин» — дорослий син, парубок, «челядина» — доросла дочка, дівчина, жінка.

Челядь

Стале словосполучення:

Біла челядь — «заміжні жінки та дівчата».

На світлинах — біблейський сюжет з історією про царя Давида и Ветсавію: Себастьяно Річчі («Ветсавія», 1725 р.) і Франческо Солімена («Купання Ветсавії», 1720-і рр.).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × 1 =