УПА — рух опору

УПА   рух опору

Перші загони УПА виникли на Поліссі та Волині. їхню основу склали самооборонні відділи, якими командували С.Качинський та І. Перегійняк. У жовтні 1942 р. малі озброєні загони ОУН-Бандери (ОУН-Б) почали зливатися у великі військові з’єднання.

Саме ці формування й дістали назву «Українська Повстанська Армія» (УПА).

До створення регулярної військової сили спонукали такі нагальні причини: по-перше, з посиленням німецьких репресій проти місцевого населення селяни вимагали, щоб ОУН ужила заходів для їхнього захисту; по-друге, коли наприкінці 1942 р. з Білорусі у північно-західну Україну почали проникати радянські партизани, яких ОУН прагнула не допустити на свою територію, справедливо вважаючи їх московсько-більшовицькими агентами.

УПА   рух опору

УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка контролювала значні території Волині і Полісся, а згодом і Галичини. Вже у квітні 1943 р. УПА налічувала приблизно 8-10 тис. вояків, що входили до збройних відділів. У червні того ж року її кількість подвоїлася, і сила постійно зростала. Кількісний склад УПА підтверджує те, що національну ідею підтримувало багато людей.

Варто згадати, що УПА була побудована за принципом добровільності, до неї міг уступити кожний, хто прагнув воювати проти німців і проти більшовиків. Ще один цікавий факт: хоч організатором армії була ОУН, від самого початку свого існування УПА проводила ідею всеукраїнськості і надпартійності. В початковій фазі УПА не підлягала керівництву з боку ОУН.

УПА   рух опору

9-го квітня 1943 р. розпочалися ділові переговори між головним командуванням УПА і представниками військової референтури Головного проводу ОУН, на яких було прийнято рішення підпорядкувати війська УПА політичній лінії Центрального проводу ОУН-Б. Головний провід ОУН-Б видав наказ про перейменування всіх військових відділів ОУН на підрозділи УПА. Влітку 1943 р. до УПА вливається Українська Народна Самооборона в Галичині.

Восени виникають повстанські загони на Буковині і Бессарабії під назвою Буковинська Українська Самооборонна Армія (БУСА), яка у травні 1944 р. також влилася до УПА. Внаслідок дій УПА в цілих районах були ліквідовані окупаційні адміністративні органи. В них створюється українська влада. Виникають значні партизанські зони, вільні від німецької залежності, де легально діє ОУН, формуються частини УПА. Наприклад, з травня до листопада 1943 р. території декількох районів Волині та Рівненщини склали таку зону. Містечко Колки на деякий час стало своєрідною столицею самостійної України, де перебувало політичне і військове керівництво ОУН-УПА. В Колках працювала друкарня, школи, 5 шпиталів, їдальні, майстерні пошиття уніформи. Можна сказати, що Колківська республіка була добре організоване владне утворення з багатьма ознаками української державності. Там кували національний дух бійці УПА. Таких зон у районах дій відділів УПА було декілька.

УПА   рух опору

Всього на території України діяло чотири військових групи: УПА-Північ (Волинь і Полісся); УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння); УПА-Південь (Кам’янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина Київської області); УПА-Схід (північна частина Житомирської, Київської областей, Чернігівська область). Правда, треба зазначити, що остання група не змогла сформуватися в організаційні та військові форми, як інші. Основою для військових підрозділів УПА-Схід повинні були стати члени Центральної і Північної похідних груп ОУН.

Але вони лише у невеликій кількості дійшли до місця свого призначення. Більша частина з них стала жертвою масових арештів і розстрілів гестапо. Чимало полягло в сутичках із радянськими партизанами та підпільниками, яких організовували та очолювали енкаведисти.

Кожна з 4-х військових груп поділялася на воєнні округи, а воєнні округи, в свою чергу, на тактичні відтинки (підрозділи). Тактичною військовою одиницею був курінь УПА, який мав 3-4 бойові сотні та необхідні технічні частини. Сотня складалася з 4-х чот, а чота — з 3-х роїв. Усією УПА керував Головний Командир УПА. Органом керівництва Головного Командира УПА був Головний Військовий Штаб, до складу якого входила низка відділів.

Серед повстанців були не лише українці. За «Волю народам! Волю людині!» проти гітлерівського і сталінського імперіалізму в лавах УПА воювали люди різних національностей: грузини, євреї, німці, росіяни, татари, узбеки, чеченці та ін. У складі УПА були навіть цілі національні підрозділи, сформовані здебільшого з колишніх червоноармійців, які опинилися в німецькому оточенні і свідомо перейшли до повстанців.

За роки Другої світової війни через лави УПА пройшло до 400 тисяч чоловік та ще сотні тисяч співчували та посильно допомагали повстанцям.

Крім німецько-нацистських загарбників, УПА боролася і проти польських збройних формувань на етнічних українських землях Холмщини, зокрема проти польських екстремістів із Армії Крайової (АК), які при сприянні гітлерівського, а згодом і сталінського режимів винищували українське населення.

З відходом німців польсько-українські сутички стихли. Проте в Галичині навесні 1944 року поляки спільно з радянськими органами розпочали «полювання» за українським націоналістичним підпіллям. Як наслідок, УПА здійснила близько 200 відплатних акцій.

По закінченні Другої світової війни УПА продовжувала національно-визвольну боротьбу на західноукраїнських землях проти московсько-більшовицьких окупантів та їхніх українських прихвоснів, героїчно боронила українське населення від польсько-радянських каральних військ на Закерзонні під час ганебної для польських властей операції «Вісла».

Про розмах і драматизм національно-визвольної боротьби свідчать цифри, які називає професор М.В. Коваль: з лютого 1944 р. до 1 липня 1945 р. в боротьбі проти радянських військ, утрати ОУН-УПА склали 92,8 тисяч вбитими і 138,5 тисяч полоненими. Десятки тисяч сімей було вислано до Сибіру та Казахстану. З протилежного боку внаслідок бойових дій та репресій проти національно-визвольного руху в західноукраїнських областях загинуло понад 25 тисяч радянських військовослужбовців, здебільшого карателів-енкаведистів.

Після загибелі 5 березня 1950 року в бою головнокомандувача УПА генерал-хорунжого УПА Тараса Чупринки (Романа Шухевича) активна збройна боротьба тривала ще до 1952 року, а в окремих місцях аж до кінця 50-х років.

Автор: Володимир КОРНЕЛЮК

Прочитайте!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 + eight =