Центральна Рада та Чорноморський флот

Центральна Рада та Чорноморський флот

Потужний заряд духовності, що йшов після лютого 1917 р. з тодішньої російської столиці, ініціював процеси національного відродження по всіх куточках імперії, в тому числі й на Чорноморському флоті. Сюди на початку травня 1917 р. було відправлено делегацію від українців Балтійського флоту з наказом передати побажання Севастопольській Українській Раді «стосовно майбутньої автономії нашої України, що широко розкинулася тепер до моря Чорного і до підніжжя гір Кавказу» (цей документ і всі інші документи, які цитуються у цій публікації, сьогодні зберігаються у Російському державному архіві Військово-морського флоту).

У самому ж Севастополі вже з березня 1917 р. діяла Українська громада, яка вела просвітницьку роботу серед моряків-українців. І коли 4 липня 1917 р. тут чекали на прибуття дредноута «Воля», то на Приморському бульварі зібралося чимало людей.

Центральна Рада всіляко підтримувала національне відродження у Криму, а моряки-чорноморці — її боротьбу за автономію України.

Моряки рішуче виступили проти проекту Тимчасового уряду — обмежити автономію України лише п'ятьма губерніями: Волинською, Поліською, Київською, Чернігівською та Полтавською. Адже у такому випадку Чорноморський флот, як і вся тодішня Таврійська губернія, включаючи і Крим, залишився б поза межами України. Ось як відгукнулися на це в Севастополі: «Загальні збори воїнів-українців Чорноморського флоту і гарнізону, а також робітників — громадян міста Севастополя, обговоривши інструкцію Тимчасового Російського уряду Українському генеральному секретаріату від 4-го серпня цього року, найрішучішим чином протестують проти форми і змісту цієї інструкції і вимагають:

1) Затвердження Тимчасовим урядом повністю статуту Українського генерального секретаріату, схваленого й затвердженого представниками всього українського народу в особі Центральної Ради.

2) Обов'язкового визнання Генеральних секретарів України: а) з військових справ; б) юстиції; в) шляхів сполучення; г) пошт і телеграфу.

3) Визнання Українського Генерального Військового Комітету правомірним військовим органом.

4) Введення при штабі командуючого Чорноморським флотом посади Генерального комісара з Українських військових справ на основі угоди Тимчасового уряду з Центральною Радою в Києві 7 липня 1917 р.

5) Визнання Чорноморського Українського Військового Комітету військово-адміністративним органом із питань, що стосуються воїнів-українців Чорноморського флоту і гарнізону м. Севастополя.

6) Вважати виключення зі складу Автономної України губерній — Катеринославської (орлиного гнізда запорожців), Харківської, Херсонської і материкової частини Таврійської, суцільно населених українцями, — неправомірним і таким, що не піддається поясненню. Воно загрожує відторгненням однієї частини українського народу від іншої. Збори вимагають включення поіменованих губерній до складу Автономної України.

7) Стурбовані все більш посилюваним у Києві контрреволюційним рухом і відкритою діяльністю темних сил українці-воїни Чорноморського флоту і гарнізону м. Севастополя категорично заявляють, що у випадку будь-якого насильства над Центральною Ра-дою вони всі до одного зі зброєю в руках виступлять на захист и, не зупиняться перед жертвами для улюбленої звільненої України.

8) Збори чекають від Тимчасового уряду задоволення всіх категоричних вимог Центральної Ради».

Центральна Рада та Чорноморський флот

Активна діяльність українського військового комітету Чорноморського флоту поглибила процеси українізації. Восени 1917 р. постає питання про те, аби бойові кораблі піднімали синьо-жовті прапори. Поштовхом до такої події став наказ Верховного головнокомандуючого О. Корейського про українізацію крейсера «Светлана» на Балтиці. Звістка про те, що над хвилями Балтійського моря вже майорить національний синьо-жовтий прапор, викликала велику радість серед українців Чорноморського флоту. У відповідь на це 12 жовтня 1917 р. всі кораблі і порти флоту прикрасилися українськими стягами, водночас вивісивши прапорами сигнал: «Хай живе вільна Україна!».

Повідомлення про підняття синьо-жовтих прапорів Чорноморським флотом у той же день облетіло всю Російську імперію. На адресу Чорноморської флотської ради (Центрофлоту) посипалися вітальні телеграми з усіх сторін. Зокрема, ось яка надійшла однією з найперших: «З'їзд інструкторів по виборах до Установчих Зборів, представників усіх фронтів діючої армії і ваших товаришів з Балтійського флоту вітає весь Чорноморський флот з фактом історичного значення: підняттям рідного прапора, що кладе міцний камінь, однині непорушний, як підвалину до майбутньої, вже близької Української Демократичної Республіки. Слава вільній Україні!»

Питання про підняття українських прапорів обговорювалося не один день. Але екіпаж міноносця «Завидный», що стояв у Севастополі, відмовився ввечері спустити синьо-жовтий стяг, чим викликав переполох навіть серед членів тутешнього Центрофлоту. Вони, зібравшись на своє екстрене засідання, зажадали пояснень від українців «Завидного». Ті зробили у відповідь ось таку заяву: «Мы, украинцы эскадренного миноносца «Завидный», подняли свой национальный украинский флаг для того, чтобы показать, что, несмотря на вековой гнет, все-таки живы СЫНЫ нашей славной матери-Украины, следовательно, жива та сила, которая должна восстановить ее права. Нашим недоброжелателя и тем, кто, не ознакомившись с нашими убеждениями, обвиняет нас в анархии, в отделении, во внесении раздора и т. п., мы заявляем, что не отделяемся от великой России, а идем рука об руку со всем угнетенным народом, мы больше, чем кто бы то ни был, не желаем раздора, мы лишь хотим провести в жизнь лозунг свободы, равенства и братства...

Мы, украинцы эскадренного миноносца «Завидный», призываем всех верных сынов Украины, а также всю российскую демократию поддержать нас в борьбе за лучшие идеалы».

Морський міністр Росії Вердеревський відреагував 17 жовтня телеграмою до Центральної Ради, у якій стверджував: підняття на кораблях Чорноморського флоту українських прапорів є актом сепаратизму. На думку Вердеревського, саме Центральна Рада мала вплинути на чорноморців, аби флот спустив українські прапори і знову підняв російські.

Коли це не допомогло, з Петрограда прийшла ще одна телеграма: «Категорически требуем спуска поднятого на миноносце украинского флага, причем считаем долгом уведомить команду миноносца, что вопрос об изменении на миноносце флага может быть решен только Учредительным собранием. Председатель Центрофлота Абрамов».

Однак українці відтепер своею батьківщиною хотіли бачити Україну. І тому в резолюції Третього Українського військового з'їзду, що відкрився у Києві 20 жовтня 1917 р., зазначалося, що «Чорноморський флот має у своєму складі 80 % українців і перебуває у територіальних водах України». З'їзд вимагав, щоб «усі українці Балтійського флоту були переведені на Чорноморський флот, а сам Чорноморський флот відтепер поповнювався тільки українцями».

Чорноморський Український Військовий Комітет продовжував вимагати, щоб уряд Росії рахувався з українськими представницькими органами. Свідченням цьому є телеграма від 25 жовтня 1917 р. У ній вимагалося від військового і морського міністрів негайно припинити слідство над Генеральним секретаріатом, відсторонити вищих офіцерів і комісарів Тимчасового уряду, які призначалися на флот без відома Генерального секретаріату і Чорноморського Українського Військового Комітету. В разі невиконання цих та ряду інших вимог українці-чорноморці відмовлялися виконувати розпорядження Тимчасового уряду.

У цій ситуації командуючий флотом адмірал Немітц змушений був 29 жовтня 1917 р. сам звернутися до морського міністра: «Внаслідок загострення й ускладнення українського питання на Чорноморському флоті вважаю доцільним призначення українського комісара з точно вказаними повноваженнями, затвердженими Центральним урядом».

Під час роботи І Всечорноморського з'їзду 6-го листопада 1917 р. його делегати на привітання Центральної Ради встали і з натхненням тричі проголосили: «Слава! Слава! Слава!» Цього ж дня з'їзд ухвалив рішення про відправлення до Києва на підтримку Центральної Ради 600 озброєних матросів.

Морська Рада Української Народної Республіки категорично заборонила усім морякам-українцям брати участь у каральних експедиціях, які уряд Росії посилав на Дон.

Моряки-чорноморці виступили на підтримку Центральної Ради — законного уряду України, коли вже пізніше більшовицький уряд Радянської Росії оголосив сумнозвісний ленінський ультиматум. Екіпаж крейсера «Память Меркурия» радирував до Києва: «Ультиматум Леніна — Троцького є грубим посяганням на право Української Народної Республіки. Просимо рішуче відкинути цей ультиматум. Протестуємо проти оголошення братовбивчої війни. Негайно сповіщайте, що нам робити».

Така підтримка чорноморців прискорила створення Центральною Радою 22 грудня 1917 р. у Києві Українського генерального секретаріату з морських справ, керівником якого призначається Дмитро Антонович — син відомого українського історика. Саме Дмитро Антонович, об'їхавши чорноморські порти, починаючи з Туапсе і Новоросійська, почав переконувати (а його переконали моряки) Центральну Раду в тому, що без Севастополя український Чорноморський флот не зможе існувати.

І Центральна Рада виправляє свою політичну помилку, заявлену в НІ Універсалі — Таврія без Криму. Як умова мирного договору з Радянською Росією в Бресті Центральною Радою висувалося питання про включення Криму до складу Української Народної Республіки. Така позиція Центральної Ради пояснювалася ще й тим, що 14 січня 1918 р. вона видала закон про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Української Народної Республіки.

19 квітня 1918 р. на засіданні Ради Народних Міністрів УНР слухалося питання про лист німецького посла Мума у справі Чорноморського флоту. У зв'язку з цим главі уряду і міністру закордонних справ доручалося відповісти барону Муму, що законом Центральної Ради Чорноморський флот оголошений флотом Української Народної Республіки, і уряд України просить допомоги йому звільнити кораблі від тих більшовицьких елементів, які захопили їх.

У цій ситуації 29 квітня 1918 р. командуючий Чорноморським флотом контр-адмірал М. Саблін, відгукуючись на пропозицію моряків, розпорядився підняти на всіх кораблях українські синьо-жовті прапори і дав радіограму Центральній Раді про перехід під її юрисдикцію.

Автор: Володимир СЕРГІЙЧУК

Прочитайте!

One comment Add yours

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − 5 =