Половцы

Половцы

Половцы (вариант — половчане) — воины тюркского кочевого народа, который в 11-13 веках жил в степях между Дунаем и Волгой. Синонимы: кипчаки, куманы.

Пример: Половчанин повел нас за реку. Там паслись лошади, а под деревом стоял небольшой шатер. (Иван Крипьякевич) Определения: дикие, страшные и другие.

Половцы

ПОЛОВЦЫ

Половцы, как и печенеги, были кочевниками. Исследователи считают, что они во второй половине 11 века пришли из казахских степей в Причерноморье и вытеснили печенегов. Половцы жили племенами, в которых власть делилась между богатыми родами. Они жили в шатрах, занимались скотоводством, торговлей.

Половецкие войска часто нападали вместе с печенегами на Киевскую Русь, разорили Киевскую, Переяславскую и Черниговскую земли. Самую успешную борьбу с половцами вел князь Владимир Мономах, который в 1103 и 1111 годах совершил большие походы и нанес им сокрушительное поражение.

Половцы

Во второй половине 12 века хан Кончак объединил значительную часть половцев в единое государство, просуществовавшее недолго. В начале 13 века его завоевали и подчинили себе монголо-татары. Спасаясь от гибели, часть западных половцев откочевала в Венгрию, а затем в Болгарию, где слилась с местным населением. Восточные половцы вошли в состав монголо-татарских войск.

Походження половців

Витоки європейських половців залишаються наразі предметом наукової дискусії. Існування різних етнонімів, які застосувалися щодо половців європейськими народами — кипчаки, кумани, куни — вказують, що, скоріше за все, «половці» представляли собою союз різних за походженням племен.

Половцы

Тюркські рунічні написи дають підстави припускати, що кипчаки (або кибчаки) пов’язані за походженням з народом сірів (сеянто), який у середині VII ст. паралельно з хозарами утворив власний каганат за зразком Тюркського.

Каганат проіснував недовго, після чого сіри увійшли до складу II Тюркського каганату, а після нього — до складу Уйгурського. Частина племен цього каганату відійшла у басейн р. Іртиша, де утворили кимако-кипчацьке об’єднання племен. У 30-х рр. ХI ст. плем’я кидані викликало чергову «ланцюгову реакцію» в степу: кидані зрушили зі своїх земель ряд племен, серед яких згадуються куни і кипчаки, а з ними, очевидно, рушили на захід і кимаки.

Половцы

Західна частина кипчаків вже у 40-х рр. досягає Східної Європи і змушує огузів у 1048 р. покинули Поволжя. У 1055 р. «половці», як назвали їх руські літописи, вперше з’являються на кордонах Русі, однак цей перший напад успішно відбиває князь Всеволод. Однак, у 1061 р. нова значна хвиля половців переходить Дон, опановуючи всі степи від Волги до Дунаю.

Половецьке «Поле»

На відміну від ранньосередньовічного періоду, кочовики якого були змушені боротися зі складними кліматичними умовами, половці дістали у спадок вже зовсім іншу країну. Поступове поліпшення умов зволоження степу в ХІІ—ХIII ст. почало поступово виводити його продуктивність до показників скіфо-сарматського часу, що неминуче викликало демографічний сплеск. Чисельність пам’яток половців наближається до показників середньосарматського часу, тобто поступається лише скіфському і пізнішому кримсько-татарському періодам. Враховуючи цей потенціал, стає зрозумілою вся складність боротьби Русі та інших народів з половцями.

Половцы

У ХII—ХІІІ ст. половці займають величезну територію від Дунаю до Волги, освоюючи степи кочовим скотарством, основою якого було вирощування овець, коней та великої рогатої худоби. Географічно «половецьке Поле» поділялося на «Білу» (західну) і «Чорну» (східну) Куманії, кордон між якими проходив по Дніпру. Населяли цю територію більше десятка половецьких племен на чолі з ханами. Специфічних половецьких назв племен майже не збереглося, їх угрупування визначаються завдяки археологічним матеріалам, а також за літописними назвами орд, утвореними за іменами ханів: Бурчевичі, Токсобичі, Олперлюєве, Ельтукове, Шаруканіди і т. п.

Давньоруські літописи, які є нашими головними джерелами про половців, поділяли їх на «диких» і просто «половців». Останні були найближчими сусідами, часто вступали в династичні шлюби з руськими князями. Частина ханів, можливо, навіть були охрещеними. До них належали правобережні половці хана Ітлара, які в джерелах навіть називаються «руськими половцями». Західні ж джерела найчастіше називали їх «команами» («куманами»). На лівобережжі також були свої «руські» половці — Урусовичі. Головним же родом даної групи були Бурчевичі. Бурчевичі перебували у родинних зв’язках з Київськими князями, тоді як Ітларевичі — зі Смоленськими.

«Дикими половцями» іменувалися віддалені групи. Подоння і Крим, а потім ще й степи Північного Прикавказзя займали половці родів Отперлюй, «Тертер-оба» і Єтебичі, у Подонні та у Поволжі проживали Токсобичі і Колобичі, у пониззі Волги — саксини.

Давньоруські літописи зберегли імена ханів Болуша, Сокала, Тугорхана, Боняка, Шарукана, Сугра, Ітлара, Китаня, Осеня, Бегубарса, Атрака, Курі, Сирчана, Кобяка, Кончака, Котяна та інших. Є підстави вважати, що головні ханські роди кілька разів змінювалися, оскільки зі сходу перекочовували головніші за рангом кипчацькі роди. Руські князі поріднилися з усіма половецькими родами — Володимир Мономах одружив свого сина Юрія з дочкою Боняка, онуком Боняка був і Андрій Боголюбський, що навіть мав друге половецьке ім’я — «Китай», і, як показали антропологічні дослідження, відзначався виразними монголоїдними рисами обличчя. Проте, найтісніші родинні зв’язки з половцями мали чернігівські Ольговичі, які дуже часто використовували половців у внутрішніх усобицях.

Половцы

Половцы

Механізм вибору половцями головного хана точно не відомий, однак, історичні події показують, що в кожний з історичних періодів такий «старший» хан, якого дослухались інші, існував, хоча він і не мав абсолютної влади. Розподіл половецьких племен не за етнічними назвами, а за родами ханів, яскраво свідчить про родову основу організації, в якій на першу роль просто виходили старші за віком та найдосвідченіші в битвах хани. Водночас, про спільні дії половцям завжди доводилося домовлятися між собою, причому нарада могла відкинути пропозиції «старшого» хана. Подібна ситуація характерна для «військової демократії» родоплемінного устрою.

Рівень організації половців не відрізнявся суттєво від печенігів. Проте, якщо у печенігів відомі періоди, коли вони об’єднувалися під владою «старшого» хана (наприклад, Курі), що характерно для ранньодержавних об’єднань — «вождівств», для половців такий епізод вказати важкувато. В той же час, порівняно з печенігами, ступінь освоєння половцями українських степів був набагато вищим, внаслідок чого виникали довготривалі родинні могильники і святилища. Літописи дають і цілий ряд назв «міст», точніше, ставок половецьких ханів — Шарукань, Балин, Сугров. Опанували половці й вже існуючі міста — Сурож та Атіль, який тепер дістав назву Саксин.

Половці та Русь

Стосунки половців і Русі становлять невід’ємну частину давньоруської історії, в якій половці фігурують як нападники, союзники окремих князів у незліченних усобицях, зяті і дружини руських князів. Крупні вторгнення половців лише з ХІІ ст. почали чергуватися з походами руських князів у Степ, в яких особливого успіху досягли Володимир Мономах та Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич, а найсумнішої слави — князь Ігор Святославич Новгород-Сіверський.

Перший серйозний напад на Русь половці здійснили у лютому 1061 р. Під проводом хана Сокала вони завдали поразки князю Всеволоду Ярославичу, спустошивши Переяславське князівство.

Половцы

Наступне вторгнення половців хана Шарукана сталося 1068 р. Назустріч їм вийшли об’єднані сили князів Ізяслава, Святослава і Всеволода, однак нічна битва на р. Альта завершилася для них невдало. Князі повтікали до своїх столиць, а половці розбрелися грабувати Переяславське і Київське князівства. Обурені кияни вимагали від князя Ізяслава роздати їм зброю і коней, щоб вчинити опір половцям, однак Ізяслав відмовився, що завершилося повстанням киян і втечею Ізяслава у Польщу. Восени половці дійшли до Чернігівського князівства. Назустріч 12-тисячному війську вийшов Чернігівський князь Святослав з 3-тисячною дружиною. У жовтні 1068 р. сталася битва біля м. Сновська, яка завершилася поразкою половців і взяттям у полон хана Шарукана. В 1071 р. половці, скориставшись з міжусобної боротьби за Київ, ще спустошили околиці міст Ростовця і Неятина у Київському князівстві, однак після цього на деякий час встановився мир.

Вдатися до послуг половців у міжусобній боротьбі вирішив уперше князь Олег Святославич, який дістав у «Слові о полку Ігоревім» прізвисько «Гориславич». У 1078 р. Олег привів половців проти чернігівського князя Всеволода, і у серпні у битві на р. Сожиці половці справді перемогли, що дозволило Олегу ненадовго захопити чернігівський стіл. Наступним цей приклад повторив його брат Роман Святославич, який у 1079 р. привів половців до м. Воїнь. Проте, Всеволод Ярославич, який на той час вже став київським князем, вчасно вийшов з військами до Переяслава. Зрозумівши, що їм буде протистояти сам Всеволод, половці вирішили за краще заключити з ним мир і повернутися. Романа ж згодом половці убили самі, очевидно, за чергові спроби підбурити їх проти Русі.

У 1092 р. під час значної посухи, коли степи, очевидно, повністю повигорали, половці знову прийшли на Русь, спустошивши частину Переяславського князівства і захопивши міста Пісочен, Переволоку і Прилук. Однак, вже наступного 1093 р. літопис фіксує їх участь як союзників Василька Ростиславича у поході на Польщу.

Половцы

У 1093 р. помер Великий князь Київський Всеволод Ярославич, а його місце посів Святополк Ізяславич. Почувши про це, половці вислали до Києва послів домовлятися про новий мирний договір. Важко сказати, що рухало Святополком, однак, не порадившись з київською старшою дружиною, він ув’язнив послів, чим викликав обурення половців. Останні негайно виступили у похід і обступили Торчеськ. Святополк, схаменувшись, відпустив половецьких послів, однак половці відмовилися заключати мир, розійшовшись грабувати. Святополк дочекався підходу дружин Володимира і Ростислава, після чого, форсувавши Стугну, війська вийшли до Треполя. Тут і сталася битва, що завершилася перемогою половців. Руські князі почали втечу, під час якої у Стугні потонув князь Ростислав. Частина половців продовжувала облогу Торчеська, інші вирушили до Києва. У наступній битві на р. Желянь загинуло ще більше руських воїнів, ніж біля Треполя. Після цього знесилені голодом і спрагою жителі Торчеська здалися половцям і були виведені в полон.

Наступного 1094 р. Святополк заключив з половцями мир, який був закріплений одруженням Святополка з дочкою хана Тугоркана. Однак, це не завадило половцям знову прийти на Русь разом з Олегом Святославичем. Половці попалили околиці Чернігова, змусивши князя Володимира Всеволодовича відступити Олегу Чернігів і повернутися у Переяслав, проте Олег дозволив половцям розграбувати Чернігівщину як плату за послугу. У 1095 р. половці взяли в облогу м. Юр’їв, після чого його жителі покинули місто і переселилися під Вітачів.

Половцы

У 1096 р. половецькі хани Ітлар і Китан особисто прибули до Переяслава вимагати чергові подарунки для заключення миру. Дружина Володимира Мономаха радила скористатися випадком і знищити обох, що й було здійснено. Нічною вилазкою торків вдалоси винищити половців Китана та викрасти сина Володимира Святополка, залишеного заложником, а вранці надійшла і черга Ітлара. Святополк і Володимир вирішили негайно іти на половців, щоб скористатися ініціативою, проте Олег відмовився взяти участь у поході, чим розгнівав обох князів.

Влітку половці організували масштабну контратаку. Хан Боняк підійшов до Києва і спалив його околиці, в т. ч. і князівський двір на Берестові. Хан Куря в цей же час пустошив Переяславщину, а до самого Переяслава виступив Тугоркан, де на нього чекали Святополк і Володимир. Супротивники зійшлися на р. Трубіж, де руські війська форсували річку і без звичайного перегрупування різкою атакою переяславської дружини розбили половців. Під час битви загинув і сам Тугоркан, якого Святополк як тестя забрав, привіз до Києва і поховав у кургані біля Берестового. Проте, того ж місяця Боняк знову несподівано здійснив напад на Київ. Половці спалили навколишні монастирі й села, пограбувавши в т. ч. Києво-Печерську Лавру.

Половцы

У 1099 р. Боняк навпаки виступав союзником Давида Ігоревича у поході проти угорців, що на чолі з королем Коломаном взяли в облогу Перемишль, відігравши вирішальну роль у перемозі над угорцями. Половці застосували класичний тактичний хід кочовиків — передовий загін хана Алтинопи зімітував утечу, а коли угорці почали переслідування, вони опинилися оточеними половцями. Як повідомляє літопис, загинуло тоді близько 40 тис. угорців. Того ж року Боняк знову приходить на допомогу Давиду Ігоревичу у боротьбі за Луцьк.

Через два роки, у 1101 р. половці заключили мир з Руссю біля м. Сакова. Однак, у 1102 р. руські князі вирішили перенести бойові дії на половецьку територію. Наступного 1103 р. на Долобському озері зібралися Святополк і Володимир Мономах, вирішивши здійснити похід. До нього вони закликали Давида і Олега, проте Олег, що не раз послугувався половецькою допомогою в усобицях, черговий раз відмовився. Повну коаліцію, окрім Святополка і Володимира, склали Давид Святославич, Давид Всеславич, Мстислав Всеволодович, Вячеслав Ярополчич та Ярополк Володимирович. Коаліція вирушила кіньми та човнами далеко на південь, поки не дісталася р. Сутінь. Тут передовий руський загін знищив передові половецькі полки хана Алтинопи. А далі зійшлися основні сили. У битві половці зазнали нищівної поразки — як повідомляє літопис, у бою загинули 20 половецьких ханів: Урусоба (Урус-аба), Кочій, Яросланопа (Арслан-аба), Кітанопа (Китан-аба), Куман, Асуп, Курток, Ченегрепа, Сурбар та інші. У полон захопили лише Белдузя, якого стратили пізніше.

Половцы

Після такої жахливої поразки половці не скоро змогли відновити свої сили. Втім, у битві при Сутіні, очевидно, не брали участь головні роди половців — Шаруканіди.

У 1107 р. на Переяславщину прийшли Боняк з самим Шаруканом, знову наштовхнувшись на коаліцію руських князів. У битві за р. Сулою половці знову зазнали поразки, був убитий брат Боняка Тааз, хан Сугра разом зі своїми братами потрапив у полон.

У грудні 1109 р. похід у Степ до Сіверського Донця здійснив воєвода Дмитро Іворович, захопивши тисячу половецьких веж. Наступного ж 1110 р. руські князі і половці обмінялися тактичними уколами біля м. Воїня. Навесні у похід вирушили князі Святополк, Володимир і Давид, однак дійшовши до Воїня, повернулися, а згодом подібне повторили половці, теж повернувшись від Воїня назад. Утім, того ж 1110 р. половці таки попустошили переяславські села і взяли полон біля м. Чучина.

Половцы

У лютому 1111 р. відбулася друга зустріч руських князів на Долобському озері, де Володимир Мономах і Святополк Ізяславич знову радилися іти на половців. У відповідь на зауваження воїнів з дружини Святополка, що не час весною відривати смердів від ріллі й губити їх коней, Володимир відповів: «Смердів жалієте і їх коней, не думаючи про те, що на весну почне той смерд орати конем тим, а половчин, приїхавши, вразить смерда стрілою й забере і конячку, і жінку, і дітей його, і гумно спалить». Такі слова переконали усіх, і було постановлено знову здійснити весняний похід, у якому взяли участь Святополк і Володимир, кожен зі своїми синами, Ярослав Всеволодович, Давид Святославич і Давид Ігоревич. Руські війська направилися до Сіверського Донця — «Дону» давньоруських літописів. Їм без бою здалося місто половецького хана Шарукана, а далі було захоплене м. Сугров.

Битва з основними силами половців сталася 24 березня 1111 р. на р. Дегія і повторилася через три дні на р. Сальниці, у обох битвах половці зазнали нищівної поразки.

У 1116 р. похід на половецькі міста повторили Ярополк Володимирович і Всеволод Давидович, захоплені були знову Шарукань і Сугров, а також Балин і Чешуїв.

Половцы

У 1125 р. помер Володимир Мономах — найгрізніший супротивник половців. Дізнавшись про його кончину, половці організували походи у Поросся і Посулля, проте були розбиті сином Мономаха — Переяславським князем Ярополком Володимировичем.

У 1128 р. вдатися до послуг половців в усобиці спробував Всеволод Ольгович. На допомогу йому прийшли 7 тис. половців з ханом Осулуком. Проте їх посли були перехоплені Ярополком на р. Локні, тому половці не ризикнули рухатися далі й повернулися додому. Історія заклику половців повторилася 1134 р., успішно для Всеволода, оскільки їм вдалося попустошити Переяславщину.

Половцы

1141 р. половці прийшли на Русь вимагати викупу за мир. Переговори завершилися заключенням нового миру, який з половцями уклали Київський князь Всеволод Ольгович та Переяславський Андрій Володимирович.

Знову половців на Русь привели самі ж руські князі. У 1146 р. під час усобиці їх спочатку запросив Всеволод, потім Святослав Всеволодович, на допомогу якому прийшли Тюнрак і Камоса Осулуковичі. На стороні Ольговичів половці з’явилися і в усобиці наступного 1147 р.

У 1148 р. їх закликає князь Юрій Володимирович, що повторюється і 1149, 1150, 1151, 1152— 1153 рр. Половці радо користувалися такими нагодами безкарно грабувати руські землі, більше того, сприймали захоплення руських міст як звитягу. Так, під час подій штурму Києва 1151 р. один з половецьких ханів — Севенча Бонякович — навіть заявив: «Буду я рубати в Золоті ворота так, як і отець мій!», хоча в результаті наклав головою так само, як і його батько.

У 1152–1153 рр. половці-«союзники» спалили острог Чернігова і попустошили околиці Путивля. А у 1154 р. вони попалили переяславські села та Альтську божницю.

Половцы

1155 р. половці вже самостійно напали на Поросся, однак їх розбив князь Василько з берендеями. Того ж року половці спробували заключити черговий мир за викуп, однак, дізнавшись, що Юрій зібрав чималі війська, втекли. Лише наступного року, зібравши свої сили, половці добилися бажаного і заключили «мир» біля м. Заруба. Такий же «мир», тобто викуп, половці отримали і наступного року біля Канева. Проте, знову, як після 1141 р., зразу ж після заключення миру з половцями, їх ведуть на Русь у якості союзників. У 1158 р. на допомогу Ізяславу Давидовичу прийшли 20 тис. половців хана Башкорта, одруженого з матір’ю Ізяслава, а у 1160 р. Олег Святославич розбив союзних Ізяславу половців хана Сантуза. Ізяслав привів нові сили половців, намагаючись за їх допомогою пробитися за Десну, однак, і це не вдалося — половців знову розбили, а трошки пізніше невдача спіткала Ізяслава і біля Переяслава. Край же кампаніям Ізяслава прийшов у 1161 р., коли князя вбили торки Василька Юрійовича. За збігом, у тому ж році був отруєний ще один неспокійний князь, що наводив половців на Русь — Іван Берладник. Половці помстилися чорним клобукам за свого «родича» — Ізяслава Давидовича — нападом на землі чорних клобуків у Пороссі, зокрема на торків, проте клобукам вдалося наздогнати половців на Росі й розбити їх, при чому було захоплено всю здобич, а також ханських синів Сатмазовичів.

Половцы

У 1163 р. Ростислав уклав з половцями мир, скріпивши його шлюбом свого сина Рюрика з дочкою хана Белука. Та вже через рік стався новий напад половців на Поросся, який успішно відбив Василько Ярополкович. У 1166 р. половці, дізнавшись про незгоду між руськими князями, почали шкодити купцям, для охорони яких довелося організувати збройний супровід. Того ж року Олег Святославич переміг половців хана Боняка.

Взимку 1166–1167 р. він повторив похід у поле, захопивши вежі Кози Сотановича, а Ярослав Всеволодович — вежі хана Белука. Втім, проблеми торгових шляхів це не вирішило.

У 1168 р. Мстислав Ізяславич скликав князів на нараду, акцентувавши увагу на тому, що половці постійно перекривають руським купцям Грецький, Соляний і Залозний шляхи. Було постановлено здійснити глибокий похід у Степ, який здійснили у березні 1168 р. Половців похід захопив зненацька. Покинувши свої вежі на річках Углі та Снепороді, де їх захопили руські війська, половці втікали до Чорного лісу. Саме тут сталася успішна для Русі битва, яка, проте, також не ліквідувала загрози купцям, тому збройний супровід гречників довелося продовжувати.

Половцы

У 1169 р. половці хана Кончака прийшли до Києва як союзники Гліба Юрійовича. Вчинити половцям супротив спробував Василько Ярополкович, однак його дружина була розбита. За свою допомогу половці зажадали плати, причому прийшли вони з двох сторін. Намагаючись задобрити половців «переяславських», Гліб поїхав до них, а половців «корсунських» попросив почекати. Однак, останні на чолі з ханом Тоглієм вирішили взяти плату самостійно й пішли на Київ, попустошивши його околиці. За половцями погнався князь Михалко з берендеями, яким вдалося перемогти і відбити полон.

Подібна історія повторилася і взимку 1170— 1171 рр. Половці захопили полон на Київщині, після чого за ними погналися Михалко з Всеволодом і в битві на р. Південний Буг перемогли.

Однак, у 1176 р. сталося інакше — погоня за половцями, що попустошили берендейські городи, завершилася поразкою руських військ.

Половцы

Ініціатива стала переходити до половців, коли їх сили очолив хан Кончак. У 1179 р. Кончак безкарно пограбував Переяславщину. А у 1181 р. орди Кончака і Кобяка прийшли на допомогу Святославу Всеволодовичу і Ігорю Святославичу в боротьбі з Руриком Ростиславичем. Повна сумбуру битва під Києвом завершилася несподіваним розгромом половців. Загинули хан Козел Сотанович і брат Кончака Єлтут, у полон захопили двох Кончаковичів, Тотуру, Бякобу, Кунячука, Чугая, а сам Кончак ледве втік з Ігорем Святославичем човном до Чернігова. У 1184 р. Кончак повернувся на Русь з новим вторгненням, що викликало невеликий похід у відповідь Ігоря Святославича, а згодом великий спільний похід Святослава і Рюрика. У битві на Орелі були повністю розбиті сили Кобяка, якого разом з синами, ханами Ізаєм Белуковичем, Тоглієм, Бокмишем, Осулуком Бурчевичем, Бараком, Тархом, Данилом і Содваком Кулобицьким захопили у полон, а Корязя Калотановича і Тарсука убили. Невелику самостійну перемогу над Обовли Костуковичем здобув і Ігор Святославич. Контрнаступ Кончака 1185 р. завершився битвою на р. Хоролі, у якій половці знову були розбиті. Навесні Святослав ще раз послав війська берендендеїв проти половців на чолі з воєводою Романом Нездиловичем, які захопили багатий полон.

Половцы

Відчуваючи розчарування від неучасті у двох важливих битвах, Ігор Святославич разом з братом Всеволодом та їх синами виступили у похід проти половців, маючи намір здійснити глибокий рейд до Донця за прикладом руських походів доби Володимира Мономаха.

У травні 1185 р. сталася битва на р. Сюурлій з передовим загоном половців, у якій руські війська перемогли. Однак, наступного дня вийшли головні сили половців — війська ханів Кончака, Кози Бурновича, Токсобичів, Єтебичів, Тертобичів, які виявилися об’єднаними і готовими до бою. Битва з переважаючими силами половців завершилася повним розгромом. Масштаби цієї поразки були настільки вражаючими, що невдалому походу Ігоря було присвячено видатну пам’ятку давньоруської літератури — «Слово о полку Ігоревім».

Окрилені ж перемогою половці вирушили на Переяславщину (Кончак) та на Сіверщину (Коза Бурнович), дуже спустошивши ці регіони.

У 1187 р. Кончак знову пустошив Поросся та Чернігівщину, при чому літопис відзначив, що віднині це повторювалося часто.

Повідомлення про успішні дії руських військ проти половців з’являються у 1190–1191 рр. — перемоги на р. Івлі та Росі, успішні походи Ігоря Святославича.

А у 1193 р. Святослав і Рюрик скликали на переговори лукоморських половців — Тоглія і Якуша, та Бурчевичів — Осулука й Ізая. Переговори завершилися невдало — Бурчевичі відмовилися від миру, а з лукоморцями не схотів миру Святослав. Наступної зими Ростислав Рюрикович з клобуками здійснили успішний напад на половців, захопивши велику здобич.

Половцы

У 1202, 1208 рр. половці втручаються в усобицю за галицький престол.

В 1210 р. вони беруть участь у боротьбі за галицький спадок на стороні Романа, при чому у битві з угорцями гине хан Тобаш, а у 1217 р. вони вже виступають союзниками Мстислава Удатного.

В 1225 р. Мстислав закликав половців хана Котяна Сутойовича для походу в Польщу.

У 1223 р. навпаки була черга руським князям іти на допомогу половцям. Натиск монголів викликав хвилювання руських князів, які вирішили, що краще зустріти ворога на чужій землі, ніж на своїй. Та у знаменитій битві при Калці русько-половецьке військо зазнало катастрофи.

У 1235 р. половці прийшли останнім походом на Київ. Біля Звенигорода їх зустрів Данило, однак у битві біля Торчеська половці розбили його війська, захопивши у полон Володимира Рюриковича. Втім, їх роль у Степу в цей час різко падає у зв’язку з початком нової кампанії завоювання заходу монголами.

Матеріальна культура половців

Половці залишили велику кількість підкурганних впускних та основних поховань у простих ямах або ямах з підбоями.

Небіжчики як правило орієнтовані на захід, рідше — на схід, як кимаки і кипчаки східних регіонів. Це свідчить, що половці не становили етнічно монолітного населення, а включали й значну кількість споріднених племен.

Підтверджується останнє і антропологічними дослідженнями: серед половців були як чисто європеоїдні типи, так і мішані типи з переважанням європеоїдних чи монголоїдних рис.

Поховання як правило супроводжувалися загнузданими чучелами або шкурами коней, зрідка — цілими тушами, найчастіше з повним спорядженням коня (стремена, вудила, сідла, прикраси вузди).

Половцы

У чоловічих похованнях знаходилися казани, предмети військового спорядження: кольчуги, шоломи, шаблі, луки та сагайдаки зі стрілами, списи, прикраси: гривни, персні і т. д.; у жіночих — срібні гривни, сережки, ліпний половецький та гончарний давньоруський посуд, часом давньоруські пірофілітові пряслиця.

Також у чоловічих половецьких похованнях часто знаходяться дерев’яні візки з високими колесами, на яких померлі доставлялися до могили.

Гійом де Рубрук, який у другій половині ХІІІ ст. подорожував землями половців, описує подібні візки у татар, відзначаючи, що кочовики використовували їх велику кількість.

Половцы

Рубрук згадує візки з при-кріпленими до них скринями, а також і великі візки-будинки, що використовувалися під час перекочовки, тягнути які могли аж по 22 бика.

Давньоруські літописи називали подібні будинки «вежами», їх зображення збереглися і серед мініатюр Радзивілівського літопису.

Щоправда, хоча на осілі народи половецькі «вежі» і справляли незабутнє враження, основним типом житла половців все ж була традиційна юрта, яка використовувалася не в дорозі на кочовищах, а на звичайних стойбищах.

Проте, мабуть найбільш яскравим елементом культури половців стали кургани-святилища.

Найпоширенішим їх типом є кам’яна обкладка панциром насипу кургану, на вершину якого встановлювалася кам’яна чоловіча або жіноча скульптура, обличчям на схід.

Часто такі скульптури утворювали симетричні групи, що дозволяє говорити саме про святилища. Також існували і святилища зі скульптурами тварин.

Половцы

Гійом де Рубрук, який у другій половині ХІІІ ст. подорожував землями половців до татар, описує також, що половці будували на курганах з каміння невеликі піраміди (найчастіше — обкладали земляний насип), кам’яні «будиночки» (підквадратні викладки), круглі й чотирикутні плоскі викладки на вершинах курганів, по сторонам світу яких ставилися кам’яні стовпи.

Навколо таких святилищ симетрично з чотирьох боків розташовували дерев’яні жердини, на яких вивішували шкури принесених у жертву коней.

Половецька скульптура є важливим джерелом не лише давнього мистецтва кочовиків, але й цінним джерелом, що характеризує вбрання половців: взуття, каптани, головні убори, прикраси та аксесуари, озброєння та побутові предмети.

Половцы

Половцы

Найбільш виразними і наймасовішими були скульптури половців межиріччя Дніпра та Дону, на захід же і на схід від них чисельність скульптур падає, а самі вони стають схематичнішими.

Чингульський хан

Найбагатшим з відкритих на сьогодні археологами пізньосередньовічних кочівницьких комплексів є поховання з «Чингульського кургану» (с. Заможне Запорізької області), досліджене у 1981 р. експедицією Інституту археології НАНУ на чолі з В. В. Отрощенком. Курган діаметром 68 м і висотою 5,8 м був споруджений навколо меншого кургану епохи бронзи. Навколо останнього спочатку було зведено вал висотою 3 м з дернових «цеглин», та дві кам’яні споруди, після чого пройшла тризна. У центрі здійснили поховання, а над ним поклали п’ять загнузданих і осідланих коней.

Саме поховання виглядає унікальним у світлі поховального обряду половців — тіло померлого поклали у дерев’яну скриню, замкнену на чотири замки, ключі від яких, до речі, теж поклали у могилу. Похований мав значний для того часу зріст — 180 см і помер у віці 40–50 років. Він був одягнений у довгий шовковий каптан, підперезаний шовковим поясом; ще один каптан з візантійського шовку та два шовкові пояси зі срібними пряжками були покладені поруч, а ноги були зв’язані золотою гривною. На грудях знаходився масивний електровий плетений цеп-гривна, а на пальцях — золоті персні, а розпрямлена за половецьким звичаєм кована гривна була покладена поруч. У труну також поклали кольчугу і посріблений шолом з бармицею, шаблю, спис, сагайдак і налуччя, декоровані срібними платівками, щит, обтягнутий шкірою, пофарбованою у червоний колір, два ножі. З посуду похованому поклали візантійську амфору та дві сирійські полив’яні посудини, срібні з по-золотою курильницю та чашу західноєвропейської роботи. До виробів західноєвропейських майстрів належать і поясні деталі з поховання.

Унікальне поєднання візантійських, західноєвропейських і половецьких речей у комплексі одного поховання 40–60-х рр. ХІІІ ст. давно притягує увагу дослідників до особистості половецького хана, що міг бути похований у кургані. Немає сумніву, що мова йде про групу половців, тісно пов’язаних контактами з Угорщиною, куди в 1228 р. перейшла орда хана Бортца, а в 1240 р. — орда хана Котяна.

Однак, дана особистість все ж залишилася проживати у Приазов’ї. На думку дослідників поховання, таким кандидатом міг бути союзник Данила Галицького — хан Тігак.

Половці та їх західні сусіди

У 1070 р. половці вторгаються в Угорщину. Також крупний похід повторюється у 1091 р., однак половці були розбиті, а рештки християнізовані і розселені в Угорщині.

У 1099 р. половці на чолі з Боняком прийшли на допомогу Давиду Ігоревичу проти угорців, що обложили Перемишль. Згодом, після поразки від монголів у 1228 р. в Угорщину тікає орда хана Бортца, а в 1240 р. — половці хана Котяна.

У 1078 р. половці перейшли Дунай і вторглися у Візантію.

Половцы

У 1088–1091 рр. вони взяли участь у печенізько-візантійському конфлікті за Дунаєм, причому спочатку як печенізькі, а згодом — як візантійські союзники, причому імена союзників Олексія Комніна — «Маніак» і «Тугортак» — дозволяють ідентифікувати їх з відомими з давньоруських джерел «Боняком» та «Тугорканом».

А у 1094–1095 рр. до послуг тих же половців вже вдається претендент на престол Псевдо-Діоген.

Слід відзначити, що використання половців у внутрішніх війнах відзначене не тільки у випадку з Руссю та Візантією — у боротьбі за об’єднання країни кочовиків закликав і грузинський цар Давид Будівничий (1089–1125 рр.).

У 1116 р., після чергової поразки від Володимира Мономаха, на Північний Кавказ переселилися половці хана Отрока. Частина з них згодом прийняла християнство й осіла у Грузії. Однак після смерті Володимира Мономаха брат Отрока — Сирчан — послав тому листа, умовивши повернутися. Отрок повернувся разом з дружиною — грузинською царів-ною Гурандухт та сином — згодом славетним ханом Кончаком.

У 1117 р. половці здійснили похід у Булгарію, однак болгари під час переговорів болгарам вдалося отруїти половецьких ханів, в т. ч. Аєпу.

У 1148 та 1152 рр. половці організували набіги на візантійські землі за Дунаєм.

У 1160 р. вони знову перейшли Дунай і вторглися у візантійську Фракію, коли Михайло Комнін повертався з малоазійського походу. Імператор виступив назустріч кочовикам, змусивши їх повернутися назад, за Дунай, не прийнявши бою.

Половцы

Цікаво, що інформацію про відсутність імператора половці отримали безпосередньо від візантійців, оскільки ті найняли частину кочовиків для участі у поході на султана. Такі ж половці-найманці зафіксовані на стороні візантійців в угорських війнах 1162–1167 рр. та у війні з Килич-Асланом 1175 р.

1187 р. половці фіксуються як союзники болгарського царя Асеня у війні з візантійцями, яким довго не вдавалося перехопити ініціативу.

Половці безперешкодно вторгаються за Дунай взимку 1188–1189 р., а потім і навесні 1190 р. І лише у 1191 р. в битві при Філіппополі об’єднані війська болгар, волохів і половців зазнали поразки. Втім, союзники здобули переконливого реваншу 1195 р. у битві при Аркадіополі та 1196 р. у битві при Серрах.

А у 1199 р. половці спустошили всю Македонію.

У 1204 р. політична ситуація помітно змінилася після захоплення Константинополя хрестоносцями. Болгари, волохи та половці на цей раз вирішили прийти на допомогу Візантії, й навесні 1205 р. союзники зійшлися з латинянами у битві при Адріанополі. Хрестоносці зазнали поразки, а їх король Балдуїн потрапив у полон. Половці продовжували брати участь і надалі у кампанії по звільненню візантійських міст 1205–1206 рр. Археологія дає підстави вважати, що частина половців, очевидно, вже в цей час закріпилася у степовому коридорі за Дунаєм. де з’являються їх поховання і кургани з характерною скульптурою.

1218 р. болгарським царем за допомогою руських дружин і половців став Іван Асень II. За часів його правління половці знову стають ворогами Візантії. Їх походи за Дунай охоплюють Фракію, Македонію і поширюються на південь в Ілірію.

Половцы

А найбільш спустошливий похід в Македонію стався з появою у Східній Європі монголів, що, водночас, стали і головною причиною припинення половецьких набігів.

Половці і монголи

У 1219 р. Чингіз-хан видав наказ про покарання східних кипчаків, який, як виявилося згодом, поширився і на західних кипчаків — половців, а далі й на союзників половців — Русь та Угорщину. Корені такої ворожнечі навряд чи зводилися до особистої емоційної образи Чингіз-хана на кипчаків, швидше монголи просто використовували цей привід для власної експансії, завжди ретельно спланованої й обдуманої.

Перший похід на Дешт-і-Кипчак монголи здійснили у 1221 р., дійшовши до Каспійського моря.

У 1223 р. половці зазнали першої поразки від монголів на Північному Кавказі, а трошки пізніше, у кінці травня, об’єднані руські і половецькі війська зазнали жахливої поразки від монгольських військ на р. Калка.

Половці були достатньо добре інформованими про силу монголів, що вже розгромили східних родичів половців — кипчаків. Зіштовхнувшись же з монголами безпосередньо, хан Котян, що був тестем Мстислава Мстиславовича Галицького, звернувся до руських князів за допомогою, резонно пояснивши, що наступною на черзі буде Русь.

Участь коаліції князів у поході проти монголів стала фатальною помилкою, значною мірою через вкрай низьку централізацію керування військами як у русинів, так і у половців, яка різко контрастувала з залізною дисципліною монголів. Помилковою виявилася і стратегія зустрітися з монголами у чистому полі біля р. Калка. Оцінивши склад військ супротивників, наддосвідчені командири монголів Субутай і Чжебе застосували хрестоматійну тактику кочовиків — удавану втечу, якою вони не лише розділили половців і русинів, але й розірвали позиції руських полків. Половці, що переслідували монголів, були повністю розбиті й почали втечу до Дніпра. Опір руських полків затримав монголів на кілька днів, однак їм все одно вдалося наздогнати половців і змусити їх перейти Дніпро.

Подальша поразка у поході на волзьких булгар дала половцям короткий час для перепочинку, однак боротьба з монголами лише починалася.

У 1228–1229 рр. Субутай повертається у Поволжя і знову розбиває половців, після чого орда хана Бортца тікає в Угорщину, а інша частина половців піднімається по Волзі і проситься до Волзької Булгарії.

А у 1237 р. весь Дешт-і-Кипчак опановують війська Бату. Вкотре розбиті половці частково підкоряються монголам, частково відходять на правобережжя Дніпра.

З початком же масштабного вторгнення на Русь, хан Котян домовляється з угорським королем про перехід його орди в 1240 р. в Угорщину.

Однак, наступного 1241 р. Бату-хан вторгається і в Угорщину. Рештки розбитих половців тікають у навколишні країни, однак монголи невтомно переслідують їх і там. Невеликі групи половців осідають в Угорщині, Польщі, Болгарії, Молдові, половці-найманці з’являються навіть у Єгипті, проте основна їх частина все ж залишається у східноєвропейських степах. Саме половці склали основу кочового населення Північного Причорномор’я післямонгольського періоду, а згодом, поруч з групами нового татарського населення, взяли участь у етногенезі кримських татар.

Хронологія розвитку половців

1048 р.

Поява половців у Поволжі, витіснення огузів (торків).

1055 р.

Перший прихід половців до кордонів Русі.

1061 р.

Прихід нової хвилі половців зі сходу,опанування всіх степів від Волги до Дунаю. Перший серйозний напад на Русь.

1068 р.

Вторгнення половців хана Шарукана на Русь, поразка у битві на р. Альта.

1068 р.

Жовтень — вторгнення половців на Русь, поразка у битві біля м. Сновська.

1071 р.

Напад половців на околиці міст Ростовця і Неятина у Київському князівстві.

1078 р.

Участь половців в усобиці на стороні князя Олега, перемога у битві на р. Сожиці.

1079 р.

Роман Святославич привів половців до м. Воїнь.

1092 р.

Спустошення половцями частини міст Переяславського князівства.

1093 р.

Половці як союзники Василька Ростиславича беруть участь у поході на Польщу.

1093 р.

Невдалі переговори про новий мирний договір з Руссю. Перемога у битвах при Треполі та на р. Желянь.

1094 р.

Укладення Святополком миру з половцями. Прихід кочовиків на Русь як союзників Олега Святославича.

1095 р.

Облога половцями м. Юр’їв.

1096 р.

Прибуття ханів Ітларя і Китана до Переяслава для заключення миру, їх убивство.

1096 р.

Літо — помста половців — напад Боняка на Київ, Курі — на Переяславщину. Поразка Тугоркана у битві на р. Трубіж.

1099 р.

Половці Боняка як союзники Давида Ігоревича взяли участь у поході проти угорців.

1101 р.

Укладання миру з Руссю біля м. Сакова.

1103 р.

Нарада руських князів на Долобському озері. Прийняття рішення про похід у Степ. Сутичка з половцями Алтинопи на р. Сутінь та розгром союзу Урусобичів.

1107 р.

Прихід половців Боняка та Шаруканом на Переяславщину. Битва на р. Сула.

1109 р.

Похід воєводи Дмитра Іворович до Сіверського Донця.

1110 р.

Походи половців і руських князів до м. Воїня. Пустошення половцями переяславських сіл в околицях м. Чучина.

1111 р.

Друга зустріч руських князів на Долобському озері. Глибокий рейд у Степ руських військ. Битви на р. Дегія і на р. Сальниця.

1116 р.

Похід на половецькі міста Шарукань, Сугров, Балин і Чешуїв.

1125 р.

Походи половців на Поросся і Посулля.

1128 р.

Прихід половців хана Осулука для участі в руській усобиці на боці Всеволода Ольговича...

1134 р.

Половці — союзники Всеволода Ольговича попустошили Переяславщину.

1141 р.

Укладення нового миру половців з Руссю.

1146 р.

Прихід половців ханів Тюнрака і Камоса Осулуковичів на Русь як союзників Всеволода та Святослава Всеволодовича.

1147 р.

Ольговичі приводять половців на Русь.

1148–1153 рр.

Щорічний прихід половців на Русь у якості союзників Юрія Володимировича.

1151 р.

Облога половцями-«союзниками» Києва, загибель Севенчі Боняковича.

1152–1153 рр.

Половці-«союзники» спалили острог Чернігова і попустошили околиці Путивля.

1154 р.

Половці-«союзники» попалили переяславські села та Альтську божницю.

1155 р.

Самостійний напад половців на Поросся, поразка від князя Василька з берендеями.

1156 р.

Укладення миру з Руссю біля м. Заруба.

1157 р.

Підтвердження миру біля м. Канева.

1158 р.

Половці хана Башкорта приходять на допомогу Ізяславу Давидовичу.

1160 р.

Олег Святославич розбив союзних Ізяславу половців хана Сантуза.

1161 р.

Напад половців на землі чорних клобуків у Пороссі.

1163 р.

Ростислав укладає з половцями мирну угоду.

1164 р.

Напад половців на Поросся.

1166 р.

Організація збройного супроводу руських купців проти половців. Поразка Боняка у битві проти Олега Святославича.

1166/1167 рр.

Зима — похід Олега Святославича і Ярослава Всеволодовича у поле.

1168 р.

Нарада руських князів для вирішення проблеми забезпечення безпеки руським купцям на Грецькому, Соляному і Залозному шляхах. Рішення про здіснення походу у Степ.

1168 р.

Березень — похід руських князів у поле, битва біля Чорного лісу.

1169 р.

Половці хана Кончака приходять до Києва як союзники Гліба Юрійовича.

1170/1171 р.

Похід половців на Київщину, іх переслідування князями Михалком та Всеволодом, битва на р. Південний Буг.

1176 р.

Пустошення половцями берендейських міст, невдале для Русі переслідування половців.

1179 р.

Половці Кончака пустошать Переяславщину.

1181 р.

Половці Кончака і Кобяка прийшли на допомогу Святославу Всеволодовичу і Ігорю Святославичу в боротьбі з Рюриком Ростиславичем, розгром половців у битві під Києвом.

1184 р.

Вторгнення Кончака на Русь. Похід у відповідь Ігоря Святославича, а згодом — великий спільний похід Святослава і Рюрика. Битва на р. Орель.

1185 р.

Зима — нове вторгнення Кончака, битва на р. Хорол.

1185 р.

Весна — похід берендеїв проти половців на чолі з воєводою Романом Нездиловичем.

1185 р.

Травень — похід у Степ Ігоря Святославича. Битви на р. Сюурлій та на р. Каяль. Вторгнення половців у Переяславщину та Новгород-Сіверщину.

1187 р.

Напад половців Кончака на Поросся та Чернігівщину.

1190–1191 рр.

Поразки половців у битвах на р. Івлі та Росі, успішні походи Ігоря Святославича у поле.

1193 р.

Невдалі переговори половців про мир з Руссю.

1194 р.

Похід Ростислава Рюрикови— ча з чорними клобуками у Степ.

1202, 1208 рр.

Участь половців як союзників у боротьбі за галицький стіл.

1210 р.

Половці приймають участь в усобиці за галицький стіл на стороні Романа.

1217 р.

Половці виступають союзниками Мстислава Удатного.

1225 р.

Участь половців хана Котяна як союзників Мстислава у поході в Польщу.

1223 р.

Розгром половців і руських військ монголами у битві при р. Калка.

1235 р.

Похід половців на Київ, поразка у битві біля Торчеська.

Половці та їх сусіди

1070 р.

Вторгнення половців в Угорщину.

1078 р.

Похід половців за Дунай у Візантію.

1088–1091 рр.

Участь половців у печенізько-візантійських війнах за Дунаєм.

1091 р.

Друге вторгнення половців в Угорщину.

1094–1095 рр.

Участь половців Боняка і Тугоркана в усобиці у Візантії на стороні Псевдо-Діогена.

1099 р.

Половці Боняка беруть участь у русько-угорському конфлікті на стороні Русі.

1116 р.

Відхід половців Отрока з Причорномор’я у Грузію після поразки від Русі.

1117 р.

Похід половців у Болгарію, отруєння половецьких ханів.

1148 р.

Набіг половців за Дунай у візантійські землі.

1152 р.

Вторгнення половців за Дунай у візантійську Фракію.

1160 р.

Чергове вторгнення половців у Фракію.

1187 р.

Половці — союзники болгар у війні проти Візантії.

1188–1189 рр.

Зима — вторгнення половців за Дунай.

1190 р.

Весна — чергове вторгнення половців у Фракію.

1191 р.

Битва при Філіппополі об’єд-наних військ болгар, волохів і половців проти Візантії.

1195 р.

Перемога союзників болгар, волохів і половців у битві при Аркадіополі.

1196 р.

Битва при Серрах, перемога союзників над візантійцями.

1199 р.

Вторгнення половців за Дунай у Македонію.

1205 р.

Участь половців у битві при Адріанополі.

1205–1206 рр.

Половці залучаються до кампанії по звільненню візан-тійських міст від хрестонос-ців.

1219 р.

Наказ Чингіз-хана про переслідування східних кипчаків, початок походу на захід проти половців.

1221 р.

Перший похід монголів на Дешт-і-Кипчак.

1223 р.

Поразка половців від монголів на Північному Кавказі

1223 р.

Травень — битва на р. Калка, поразка русько-половецьких військ від монголів.

1225 р.

Половці Котяна виступають союзниками Мстислава у поході в Польщу.

1228–1229 рр.

Розгром Субутаєм половців у Поволжі.

1228 р.

Відхід половецької орди хана Бортца до Угорщини.

1237 р.

Захоплення монголами всього Дешт-і-Кипчака.

1240 р.

Угода хана Котяна з угорським королем про перехід його орди в Угорщину, переселення половців.

1241 р.

Вторгнення Бату в Угорщину, розгром угорсько-половецьких військ.

Енциклопедичне видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон»

Continuous reading