Перший український пілот Левко Мацієвич

Перший український пілот Левко Мацієвич

На одному із стендів Музею історії Харківського політехнічного інституту вміщено фото морського офіцера з красивим мужнім обличчям, а поряд — копію листа ад'юнкт-професора Г. Проскури (згодом відомого вченого, академіка) до редакції авіаційного журналу «Тяжелее воздуха», що видавався у Харкові 1911 р. У листі йдеться про те, що при Харківському технологічному інституті відкрито аеросекцію, якій присвоєно ім'я капітана Мацієвича, випускника інституту 1901 р., і що секція намагається видати збірник, присвячений його пам'яті.

Яке ж відношення мав цей моряк до авіації, чим уславив своє ім'я?

Талановитий корабельний інженер, автор багатьох проектів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів тощо, Лев Мацієвич був водночас видатним теоретиком і практиком військово-повітряного флоту, що тільки-но народжувався, першим із вітчизняних льотчиків, які віддали своє життя, підкоряючи «п'ятий океан».

Батьківщина його — село Олександрівка Чигиринського повіту Київської губернії (нині Кіровоградщина). На дев'ятому році життя вступив до 3-ї Київської гімназії (на Подолі), де виявив нахил до математики, фізики, хімії, а також наукової літератури, що не завадило йому добре ознайомитися з літературною класикою і полюбити її. Відмінні успіхи у вивченні чужих мов допомогли згодом у закордонних відрядженнях.

Після закінчення гімназії Левко в 1895 р. вступає на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Вчився він добре, викладачі відзначали його здібності, нахил до серйозної наукової роботи, небуденну працездатність.

Але студентські роки Левка Мацієвича минали неспокійно. У цей час під впливом революційного руху в суспільстві почалися виступи харківських студентів, у яких, як свідчать архівні документи, активну участь брав і Мацієвич. За це навесні 1901 р. його було виключено з інституту і вислано з Харкова до Севастополя під нагляд поліції. Головною причиною цього стала належність Левка Мацієвича до Революційної Української партії (РУП), одним із фундаторів якої під проводом Миколи Міхновського він був.

Лише через кілька місяців клопотань йому було дозволено скласти випускні екзамени, а на початку 1902 р. надіслано диплом за кваліфікацією інженера-технолога.

У Севастополі Мацієвич захоплюється військовим суднобудуванням, працює на спорудженні крейсера «Очаків» та інших кораблів. Глибокі теоретичні знання дозволили швидко опанувати справу. Він блискуче захищає у Крондштадті свій проект броньованого крейсера і стає військовим корабельним інженером.

Але і в Криму царська таємна поліція не залишила Мацієвича поза своєю увагою. У 1904 р. начальник Таврійського жандармського управління двічі повідомляє, що він перебуває під її таємним наглядом «ввиду агентурных указаний на то, что он усиленно агитировал среди рабочих Севастопольского порта».

Разом зі своїм інститутським другом О. Коваленком Мацієвич створює в Народному дому Севастополя самодіяльний робітничий театр із українським репертуаром, організовує вечори пам'яті Тараса Шевченка. Вони підтримують зв'язки зі славнозвісним лейтенантом П. Шмідтом і його «Союзом офицеров — друзей народа».

Перший український пілот Левко Мацієвич

Л. М. Мацієвич завжди цікавився культурним життям України. Серед його друзів і знайомих — Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Григорій Коваленко-Коломацький, Борис Лазаревський, Костянтин Арабажин, Людмила Василевська (Дніпрова Чайка), Христина Алчевська та інші, а також товариші з РУП, видатні громадсько-політичні діячі Микола Міхновський, Симон Петлюра.

І все-таки найбільше часу Мацієвич віддавав науці. У 1906 р. він за першим розрядом закінчує Морську академію в Петербурзі, наступного року — спеціальний курс УОПП (навчального загону підводного плавання) в Лібаві. Ще слухачем академії починає проектувати підводні човни, бере активну участь у створенні російського підводного флоту. Л. Мацієвич був автором 14 проектів підводних човнів (деякі ідеї, закладені в них, випередили свій час) одним із керівників будівництва крейсера «Очаков» і броненосця «Іоанн Златоуст». 1904 р. він розробив проект бона Севастопольського порту, в 1905 р. — два проекти протимінних заслон, у 1908 р. — проект захисту бойових кораблів від атак торпедами. Більшість цих проектів була відзначена преміями.

Перші успіхи авіації не могли пройти повз увагу Левка Мацієвича. Він замислюється над проблемою використання нової техніки для потреб військово-морського флоту. Мацієвич у 1909 р. створює один із перших проектів гідроплана, першим у світі запропонував проекти корабля-авіаносця на 25 літаків, їх вильоту з палуби з допомогою катапульти і гальмування сітками під час приземлення.

Ці ідеї, а також ентузіазм талановитого інженера були відзначені. Коли в лютому 1910 р. під головуванням Великого князя Олександра Михайловича створювався Відділ повітряного флоту, Мацієвича запросили до його складу й у березні відрядили до Франції (яка була тоді лідером у галузі авіації) на чолі комісії для закупівлі перших одинадцяти аеропланів і підготовки для майбутньої авіашколи першої групи офіцерів, інструкторів і мотористів із «нижчих чинів».

За кордоном Мацієвич досконало вивчив конструкцію майже всіх літаків, організацію їхнього виробництва, систему навчання летунів.

У вересні 1910 р. група піонерів російської військової авіації повернулася до Петербурга і взяла участь у Першому Всеросійському святі повітроплавання. Левко Мацієвич показав високу майстерність, завоював кілька призів. Немало відомих людей довірили йому своє життя і піднялись у повітря як пасажири, серед них — народоволець М. Морозов і голова Кабінету міністрів П. Столипін.

Під час свята Л. Мацієвич довідався, що йому для проведення наукових досліджень виділено міноносець і значну суму грошей. У ці дні він підписав проект своєї книжки «Повітроплавання у морській війні».

Однак здійснити свої наміри Мацієвич не встиг. 7 жовтня 1910 р. під час польоту на висоті близько 500 метрів його Фарман-4 раптово розвалився у повітрі. Парашутів тоді не було...

«Загинув наш кращий авіатор», — писала преса. «Він був самою долею призначений в керівники авіаційної справи в Росії...»

Справді, серед авіаторів у російській імперії Мацієвич був єдиним, хто мав ґрунтовну інженерну освіту, підтверджену трьома дипломами. Він зробив значний внесок у розвиток повітряного флоту, в теорію використання авіації військово-морськими силами.

Його ховав увесь Петербург. За труною йшло понад 100 тисяч людей. Серед 350-ти вінків був і вінок від Української Громади, в якій покійний був товаришем голови правління. Замовлений він був за ініціативою старого друга Левка — Симона Петлюри, який же й виступив 31 жовтня у Громаді на вечорі пам'яті Л. Мацієвича з доповіддю про його життєвий і громадський шлях.

Поховали О. Мацієвича на Нікольському цвинтарі Апександро-Невської лаври Петербурга. На його могилі за кошти, зібрані всенародними пожертвами, було встановлено величний пам'ятник у вигляді восьмиметрової колони з полірованого червоного фінляндського граніту (автор — І. Фомін, за чиїм проектом побудовано будинок Ради Міністрів України в Києві), на місці загибелі героя покладено гранітну меморіальну плиту. Недалеко від неї знаходиться майдан ім. капітана Мацієвича.

На головному аудиторному корпусі Харківського політехнічного інституту (колишній ХТ!) встановлено меморіальну дошку.

1 жовтня 1910 р. Олександр Олесь надрукував у газеті «Рада» свій некролог Л. Мацієвичу. Там є такі рядки:

«...Він був наш по духу і по крові. Українське громадянство повинно вшанувати його самостійно і незалежно від других. У Петербурзі вже збирають жертви на пам'ятник Мацієвичу. Ця втішна звістка може нас тільки порадувати, але не заспокоїти.

Ми повинні самі з чуттям глибокого здивування і гордості вшанувати пам'ять Мацієвича і в самому серці України, у Києві, поставити йому принаймні бюст.

Лев Макарович був наш, українець, наш спільник і навіки останеться окрасою і честю насамперед нашої забутої нації».

Пропозиція актуальна й понині: саме в Києві починав Левко Мацієвич свій шлях у науку.

Автор: Володимир РУДЬКО

Прочитайте!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − 4 =