Літопис — це хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їхніми сучасниками у стародавній Русі та в середньовічній Україні. У переносному значенні «літопис» — це послідовний запис будь-яких подій; історія чого-небудь.
Синоніми до слова «літопис»: зведення, хроніка, хронотоп.
ЛІТОПИС
«Літописом» називають зведення у хронологічному порядку коротеньких записів і докладних розповідей про історичні події.
В 11 столітті було створено Найдавніше зведення 1037 року, Києво-Печерське зведення 1073 року і Новгородське зведення 1079 року. На їхній основі в 1097 році виникло Києво-Печерське зведення, що стало основою великого твору «Повість минулих літ». Одну з редакцій «Повісті...» написав чернець Києво-Печерського монастиря Нестор (1110 рік).
У літописі йдеться про виникнення світу, розселення слов'ян, апостола Андрія та київських князів. Текст зберігся у багатьох списках, найдавнішими з яких є Лаврентіївський (1377 рік) та Іпатіївський (початок 15 століття). Продовженням «Повісті...» став Київський літопис (12 століття).
У другій половині 13 століття з'явився «Галицько-Волинський літопис», який складався з двох частин: галицької (1201—1261 роки) та волинської (1262—1292 роки). Тут розповідається про історію Галицько-Волинського князівства за часів правління Романа, Данила, Василька і Володимира, боротьбу з половцями й татарами.
З 14-17 століть дійшли до нас західноруські або литовсько-руські літописи: Супрасльський (1520 рік), літопис Биховця (кінець 16 століття), Баркулабівський (кінець 16 — початок 17 століття). Вони повідомляють про події часів литовського панування.
У «Густинському літописі» (виник між 1623–1627 роками) йдеться про взаємовідносини України з Литвою, Польщею, Кримським ханством і Туреччиною, про унію.
Протягом 17 століття укладено також збірник літописних оповідань невідомого автора «Літописці Волині і України», чимало місцевих літописів: Хмільниківський, Львівський, Межигірський та інші.
У 17-18 століттях написані «козацькі» літописи, найвідоміші з яких — праці Самовидця, Григорія Граб'янки та Самійла Величка. Вони інформують про боротьбу козаків проти турецько-татарських і польських загарбників, селянські повстання, визвольну війну 1648—1654 років.
Традицію літописання завершила «Історія Русів» — твір невідомого автора кінця 18 — початку 19 століть, що висвітлює події в Україні від найдавніших часів до 1769 року.
Приклад: Схилившись у куточку, біля воскової свічки, він писав літопис цих суворих днів. (Семен Скляренко)
Означення: волинський, галицький, київський, козацький, руський та інші.