Князь (вождь, правитель)

Князь (вождь, правитель)

Князь — це голова роду, племені у давніх слов'ян; вождь війська та правитель князівства. Сьогодні «князь» — це вищий дворянський титул, що приблизно відповідає західноєвропейському «принцу» або «герцогу».

В українському весільному обряді «князем» традиційно називають нареченого.

КНЯЗЬ

У наших предків — давніх слов'ян, які об'єднувалися в роди і племена, був воєначальник — «князь». Громада призначала князем найсміливішу, наймудрішу людину.

Із утворенням держав-князівств спочатку правителів обирали голосуванням на народних зборах. Потім князівська влада почала переходити у спадок від батька до синів. Першим літописним князем на Русі був Рюрик, потім правили: Олег, Ігор, княгиня Ольга, Святослав, Володимир, Ярослав та інші. Особа, яка очолювала у Київській Русі багато земель-князівств, іменувалася «великим князем». Деякі князі за певні заслуги або риси характеру отримали в народі додаткові назви-прізвиська: Володимир Великий («Красне сонце»), Ярослав Мудрий, Святополк Окаянний тощо.

Після розпаду Київської Русі у 12 столітті почали утворюватися удільні князівства. Ними управляв князь, який ділив («уділяв») свої володіння між дітьми. Удільні князі часто вели міжусобні війни. На українських та білоруських землях, що потрапили під владу Литовського князівства, «уділи» були ліквідовані в 15 столітті.

Жінку-дружину князя називали «княгинею», молодого сина — «князенком», маленького сина — «княжичем», дочку — «князівною», «княжною».

Традиційно «князем» у весільному обряді величають нареченого, а «княгинею» — наречену.

Приклад: Кожне плем'я мало князя. Князь судив, водив на бій, Першим був він у відвазі І у мудрості своїй. (Олександр Олесь)

Означення: відважний, могутній, сміливий, хоробрий та інші.

Прислів'я: Князь Борис все плуги кував та людям давав.

Прочитайте!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen + 12 =