Князь Аскольд

Князь Аскольд

За словами відомого вченого-просвітителя, мислителя Михайла Драгоманова, «історія — великий учитель, але вона нікого не вчить, тому що занадто пізно подають її людям».

Цей вислів належить українцеві, який ніби передбачав роки тоталітаризму на території України, коли знищувалися найменші прояви національної свідомості і наполегливо насаджувалася думка, що українці — народ національно неповноцінний, не мав і не може мати власної держави.

Під час комуністичного тоталітаризму набуває особливої популярності і підноситься в ранг абсолютної істини нормандська теорія утворення Київської держави, що розробляється низкою дореволюційних істориків, серед яких була і Олександра Єфименко.

Князь Аскольд

Процитуємо її бачення освіти Київської держави і походження назви «Русь»: «Державне, політична життя майже ніколи не починається спонтанно, без поштовху ззовні. Найчастіше держави створюються за допомогою завоювань або взагалі насильства, примусу. Так і тут. Загони морських розбійників німецького (готського) походження, які називалися русами або варягів-русами, зі своїми ватажками заволоділи Києвом і утвердилися тут. А Київ був вузлом, де зливалися річки Дніпровського басейну, єдині шляхи того часу. Хто володів Києвом, той тримав під своїм впливом усі землі, що прилягали до Дніпра і його великих притоків. Так утворилася держава, яку правильно було б назвати Київською державою. Ці князі підпорядкували собі один за одним усі південноруські племена. Олег, Ігор, Ольга, Святослав тільки те й робили, що воювали, змушували і накладали данину».

Нормандська теорія заснування Київської держави зараз заперечується історичною наукою, однак вона [нормандська теорія], на жаль, вельми популярна серед широкої громадськості. І користуються нею не тільки відверті шовіністи, а й люди, які просто не знають свого історичного минулого, покалічені тоталітарною системою, з викривленою генетичною пам'яттю.

Князь Аскольд

Князь Аскольд

Саме факт з історії, зафіксований у літописах Новгорода і Києва, про те, що Рюрик, який є вихідцем із варягів, і був покликаний новгородцями правити ними, а потім Олег, що вбив київського князя Аскольда, нібито (за Київським літописі) ні княжого походження , затвердив у Києві династію Рюриковичів, породив теорію про норманське походження Київської держави і про старшинство «російського брата». До речі, здавна ставлять під сумнів і княже походження самого Кия, засновника першої правлячої династії в наддніпрянській державі — династії Києвичів (представником цієї династії був і Аскольд). Новгородські літописці ще з XI ст. намагаються приписати заснування Києва не князю, а перевізнику. Мовляв, не було тут ніякого князя, ніякого граду. Отже, не було і держави, не було ніякого правління, то все приніс до Києва новгородський завойовник Олег. Як видно з процитованих вище рядків, ні про Кия, ні про Аскольда у своїй історії А. Єфименко (вона вважається одним з об'єктивних високопрофесійних істориків) не згадує.

Можливо, і справді ні Кий, ні Аскольд, ні Дір не були княжого походження, а простолюдинами? І, нарешті, хіба це так важливо? Головне, що пам'ять про Аскольда і його могила, оповита таємничістю, на схилі Дніпра в Києві існують більше тисячі років.

Тема загибелі Аскольда надихала художників різних часів на створення легенд, пісень, опер, романів, картин. Так, відома письменниця, історик Раїса Іванченко створила образ легендарного Аскольда в романі «Зрада, або Як стати володарем». Письменниця стверджує, що Київська держава існувала задовго до приходу Олега, що в ній правили відомі світові князі Аскольд і Дір. Незаперечний факт, що пам'ять про них залишилася на тисячоліття. Тому й зрозуміло, що не дике, примітивне плем'я застав Олег, привівши на Київську землю свою дружину.

Князь Аскольд

Ім'я гордого кагана скіфів, як назвав Аскольда візантійський імператор, не йшло з візантійських хронік 300 років. Відомо з історичних джерел, що саме він, Аскольд, вивів Київську державу на історичну арену, зробивши чотири походи на Константинополь. Аскольд зі своїм оточенням, офіційно прийнявши християнство, вперше уклав договір із потужною тоді Візантійською імперією.

І все ж фігура Аскольда не так славна і велична, скільки трагічна. Адже йому судилися довгі роки напівзабуття. Хіба що згадувана вже нами безмовна Аскольдова могила залишалася свідком життя і смерті останнього з Києвичів. Лаври ж хороброго і мужнього воїна, який здійснював походи на Візантію, що воював із печенігами, половцями, волзькими булгарами та іншими завойовниками Київської держави, дісталися Святославові Ігоровичу, князю з династії Рюриковичів, саме тих Рюриковичів, яких, убивши Аскольда, поставив княжити у стольному граді Києві Олег. А слава першосвятителя, того, хто навернув русичів у християнство, — його синові Володимиру. Більше того, прихильники рідної стародавньої віри українського народу взяли Святослава зразком не тільки хоробрості і мужності, а й відданості рідній землі та її народу.

Ймовірно, причиною фізичної загибелі Аскольда і завершення правління династії Києвичів є прийняття Аскольдом християнства — чужої і незрозумілою для русичів релігії. Але через невеликий (в історичному плані) відрізок часу цю релігію остаточно стверджує на Русі Володимир, син язичника Святослава, і згодом християнська церква зарахує його до лику святих. Так чому ж Володимир, а не Аскольд офіційно вважається Першосвятителем Русі? Є відомий вислів: переможців не судять. Дійсно, Володимир затвердив на Русі християнство.

Прийняття християнства тільки зміцнило Русь і вивело на міжнародний рівень. Язичнику Володимиру, як людині, не чужі були рідні боги, але як владика він вирішив спертися на ту релігію, власне ідеологію, яка об'єднувала народ, була опорою держави. Парадоксально, але християнство, яке було причиною загибелі династії Києвичів, затвердило на престолі династію Рюриковичів і зміцнило Київську Русь.

Князь Аскольд

Дилема «рідна земля або віра» не раз ставала перед володарями, державними мужами землі руської. Особливо гостро — під час монголо-татарської навали, коли під загрозою було існування русичів як народу, як етносу. Із тих грізних часів до нас дійшли фігури державних мужів — Михайла Чернігівського, Олександра Невського, Данила Галицького. Перший відомий своєю героїчною мученицькою смертю в ім'я православної віри. Миттєвий спалах героїзму, красивий жест і більше нічого. Інші ж два йшли на компроміс із монголо-татарами, іноді поступалися власної вірою заради збереження держави, свого народу і тим самим прискорювали її остаточне звільнення від монголо-татарського ярма.

Тому повернення через тисячоліття до героїчно-трагічної постаті нашої давньої історії — князя Аскольда — невипадково саме зараз, коли нарешті стверджується, хоч і дуже нелегко, державність українського народу — нащадка Києвичів. Це — повернення до витоків, до генетичної пам'яті. Тому історія буде мудрим учителем, а не просто констататором фактів.

За матеріалами статті, автор: Алла ТОПЧІЙ

Дата: 03.06.2014 16:14

Прочитайте!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 − 7 =