Кавказ: одвічні проблеми регіону

Кавказ: одвічні проблеми регіону

З давніх давен Кавказ — клубок протиріч. На досить обмеженому просторі перебуває велика кількість осередків напруженості, причому при безсумнівних розходженнях, безумовно міцно взаємопов'язаних. Протиріччя тут носять територіальний, міжнаціональний, релігійний, конфесійний, політичний та економічний характер.

Це перехрестя цивілізацій намагалися освоювати не тільки Росія, але й країни Заходу. Туреччина за всіх часів мала в цьому регіоні свій інтерес, що присутній і нині.

Кавказ завжди був для Росії наріжним каменем. І сьогодні (прим. — стаття 2000 року) обстановка на Північному Кавказі характеризується загостренням соціально-політичних, релігійних та інших протиріч, які загрожують національній безпеці Росії.

Накопичений на Кавказі конфліктний потенціал створює осередки напруженості в тій або іншій частині Кавказу, впливає на загальний стан міжнародних відносин і створює серйозну загрозу регіональній стабільності на Кавказі.

Кавказ можна характеризувати такими основними і взаємозалежними вимірами.

Геостратегічний. Кавказький регіон — невід'ємна частина Чорноморсько-Каспійського басейну, важливий стратегічний вузол, який є сполученою ланкою між Європою і Центральною Азією. Забезпечує вихід до системи трьох морів — Каспійського, Чорного й Азовського. Кавказ — складова частина південної комунікаційної лінії у напрямку Північ — Південь, що забезпечує вихід до світових торгових шляхів: Чорне море — Середземне море, Чорне море — Дунай, через Іран до Перської затоки — Індійський океан. З іншого боку, Кавказ є сполучною ланкою між країнами Центральної Азії і Закавказзя.

Чечня займає ключову геостратегічну позицію на Кавказі. Вона здійснює контроль над «життєвими артеріями» — залізницею й автотрасою Баку-Ростов, нафто- і газопроводами в Дагестан та Азербайджан — це дозволяло Чечні протягом семи років вести незалежну від Росії політику.

Підтримка Абхазії (добровольці, зброя), Інгушетії і Грузії (яка свого часу залежала від особистої дружби Дудаєва з Гамсахурдіа і ворожості до Шеварднадзе, що переросла в підтримку Мегрелі проти офіційного Тбілісі) призвела до утворення на Північному Кавказі аморфної геополітичної зони з республіками, які займають усе більш активну незалежну позицію.

З розпадом СРСР Чорноморсько-Азовське узбережжя перетворилося в найважливіший стратегічний район Росії. Нова конфігурація меж, скорочення транспортних зв'язків у Європі, локальні збройні конфлікти, які змінили старі маршрути вантажів, незамерзаючі порти зробили Північний Кавказ брамою у світ: звідси нині йде за кордон понад 70% нафти і паливно-мастильних матеріалів, експортованих Росією. Приблизно така ж картина склалася з постачанням лісу, зерна, цементу, металу.

Слід зазначити, що через чорноморські порти Росії транспортується також казахстанська нафта. Вихід сюди має й азербайджанська нафта.

Геополітичний. Кавказ — ключова частина єдиної геополітичної зони, яка являється найважливішою складовою частиною у напрямку Кавказ — Центральна Азія, де зосереджені інтереси великих держав унаслідок наявності стратегічних запасів нафти і газу як на Кавказі, такі в Центральній Азії. Все це й обумовило інтереси багатьох країн і є одним із найважливіших напрямків зовнішньополітичної діяльності, пов'язаних із співробітництвом і убезпеченням регіону.

Прикавказзя (Північний Кавказ) складає близько 2% території РФ, дає чверть збору зернових і 7% виробництва промислової продукції. Частка в населенні — близько 12%. Сьогодні це один із найуразливіших сегментів російського геополітичного простору.

У зоні геополітичних інтересів кавказьких держав склався цілий комплекс життєво важливих для всіх проблем: забезпечення регіональної стабільності і безпеки, створення сприятливих умов товарообміну й економічного співробітництва. Вирішення цих проблем потребує спільних зусиль усіх кавказьких держав і Росії. Врегулювання протиріч, наявних на Кавказі, принципово неможливе без радикальних змін політики РФ і Заходу.

На цивілізаційному рівні основну масу кавказького геокультурного простору являє собою православ'я (Вірменія, Грузія, Ставропольський і Краснодарський краї, Ростовська й Астраханська області) і мусульманство (Азербайджан і ряд республік Прикавказзя). Все це дозволяє говорити про те, що в довгостроковому плані цивілізаційні зв'язки робитимуть суттєвий вплив на найрізноманітніші сфери до політики й економіки.

Варто враховувати, що ареали поширення ісламу в межах Кавказу представляють частину мусульманської цивілізації, і тим самим Кавказ одночасно перебуває у двох цивілізаційних просторах. Тому в перспективі не виключена сутичка цих двох цивілізацій, як це було вже на території Карабаху, Чечні.

Слід зазначити, що в таких країн, як Азербайджан, існує явне тяжіння до мусульманського світу, обумовлене як прагматичними розрахунками, так і конфесійно-культурними орієнтирами на Туреччину. Більш того, іслам в Азербайджані вже сьогодні став чинником внутрішнього розвитку і робить істотний вплив на її зовнішню політику.

Активізація Туреччини на Кавказі фактично інтернаціоналізувала рух мусульманських общин у Дагестані, Чечні.

Релігійні протиріччя на Північному Кавказі (сунітський і суфійський іслам) і ісламізовані райони і республіки Північного Кавказу мають найбільший потенціал конфліктності, пов'язаний з етноплеменними історичними поділами, завоюваннями, образами і претензіями.

На Кавказі національності настільки перемішані, що визначити національні кордони просто неможливо. Тому етнічна напруженість існувала практично завжди і достатньо було маленької іскорки, щоб ця напруженість переросла в насильство. Кавказ має також лінії соціального поділу. Політичними силами є місництво і клановість, тому ці країни регіону стоять перед потенційними розколами навіть усередині визначених національностей.

Варто підкреслити, що й усередині Дагестану склалися непрості міжнаціональні протиріччя, які у разі випадку незначного «зовнішнього розігріву» різко підсилять нестабільність у цій республіці.

Все це загострює подальший розвиток подій на Північному Кавказі, де загроза, яка базується на релігійному ґрунті, на сьогоднішній день надзвичайно небезпечна і потребує зваженого підходу до рішення проблеми конфесійних відносин у країнах регіону.

Геоекономічна модель регіону визначається фізико-географічними й економічними параметрами, а також мірою включення в економічні інтеграційні групи. При такому зрізі обриси регіону також збігаються з його політико-географічним простором. Система просторової організації суспільства і господарства являється тут достатньо цілісною. Закавказькі держави мають основні економічні транспортні і транзитні шляхи, які виходять на північ, у Росію, в Туреччину й Іран, а також до портів Чорного і Каспійського морів.

Чорноземи Ставропольського і Краснодарського країв, ресурси осетрових риб каспійського узбережжя, запаси нафти і газу, прекрасні рекраційні можливості — все це знаходиться в Кавказькому регіоні.

Природні багатства Кавказу визначаються корисними копалинами. Тут добувається 16% нафти, 31% газу, 6% кам'яного вугілля і 8% електроенергії колишнього Радянського Союзу.

Серед основних причин сьогоднішніх проблем у регіоні: економічна слабість закавказьких країн, нерозвинена інфраструктура; відсутність політичної і військово-стратегічної стабільності Азербайджану, Вірменії і Грузії. Величезний конфліктний потенціал, накопичений у Прикавказзі, де будь-яка, навіть незначна іскра, може підпалити весь Кавказ.

Зони гострої етнополітичної конфронтації: територія Нагірного Карабаху і прилеглі до неї райони західного Азербайджану, Абхазія, Південна Осетія, деякі райони Північної Осетії.

Зона збройного конфлікту: Чечня. Тут на даний час продовжуються сутички із залишками збройних формувань Масхадова. Сутички періодично відновлюються у виді окремих спалахів практично на всій території Чечні.

Тому перед офіційною Москвою стоїть складне завдання — не допустити відділу північного Кавказу. Відновити статус-кво в регіоні, продовжуючи грати важливу роль у Закавказзі. Чеченський чинник — дестабілізатор усього Північного Кавказу. Тому рішення чеченського питання, в принципі, вписується в нову концепцію національної безпеки РФ.

Заданими ІТАР-ТАРС на Північному Кавказі з 1992 року викрадено 1743 людини, 992 — звільнено, 851 людина залишається на даний момент у заручниках. Тільки за перше півріччя 2000 року на території Північного Кавказу викрадено 55 чоловік. З них — 23 військових, 25 цивільних осіб, 6 співробітників правоохоронних органів і один іноземець. За цей же період 2000 року в Чечні було звільнено 151 людину.

Олександр МАНАЧИНСЬКИИ, кандидат військових наук

Прочитайте!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

six − four =