Іван Мазепа

Іван Мазепа

25 липня 1687 року Військова рада, за згодою московського уряду, майже одностайно обрала генерального осавула Івана Мазепу гетьманом. Тоді ж було укладено новий українсько-російський договір (Коломацькі статті), який визначав подальші відносини обох держав.

Коломацькі статті стали ще одним кроком на шляху до обмеження Москвою суверенітету Гетьманщини: вони вперше заперечували державний характер гетьманської влади. «Коломацька угода, — зазначає О. Оглоблин, — була безперечним успіхом Москви в її історичному наступі на Україну... І лише державний геній та глибокий патріотизм нового гетьмана Мазепи зробили так, що низка шкідливих для України ухвал Коломацької угоди залишилась нечинною». До того ж старшинська олігархія, яка двічі позбулася гетьманів (Многогрішного і Самойловича), користуючись підтримкою Москви, намагалася обійняти керівні позиції в Гетьманщині. Це були ознаки небезпечної кризи української державності. Поставало питання, чи знайдеться діяч, який зможе повернути авторитет гетьманської влади.

Саме такою постаттю став І. Мазепа.

Політична програма І. Мазепи визначалася його всебічною освітою і досвідом — перебуванням у найближчому оточенні гетьманів Дорошенка і Самойловича. Він твердо стояв на грунті козацько-старшинської державності й соборності України. За мету поставив: об'єднати під гетьманською булавою українські землі, насамперед Гетьманщини, Правобережної України, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобідської України; встановити міцну автократичну гетьманську владу в становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою. Хоча Мазепа виховувався при польському королівському дворі, мав зв'язки в колах польського шляхетства, проте не довіряв Польщі і не став, як Виговський, на шлях пропольської орієнтації. Негативно ставився Мазепа й до союзу із Кримом і Туреччиною — добре усвідомив політику цих держав, будучи свідком краху гетьмана Дорошенка.

У перший період свого гетьманування (80—90-ті роки XVII ст.) Мазепа вважав за можливе, спираючись на підтримку Москви та виявляючи лояльність до неї, здійснювати власні плани: забезпечити соціально-політичну стабільність у Гетьманщині та невтручання російського уряду у внутрішнє життя України; підпорядкувати своїй владі Запоріжжя, розширити територію Гетьманщини за рахунок Правобережжя, взявши участь у російсько-турецькій війні, забезпечити політичні й економічні інтереси України у Причорномор'ї. Йому значною мірою вдалося реалізувати ці плани.

Водночас Мазепа зумів створити впливову верству національної еліти — козацько-шляхетську старшину (шляхом широкої роздачі маєтностей), а відтак, спираючись на неї, піднести авторитет Гетьманщини. З метою створення «родової» козацької верхівки він зміцнює і усталює започатковану ще за Самойловича традицію формування верстви бунчукових і військових товаришів. Гетьман також дбає, щоб новий старшинський стан став культурнішим, освіченішим, тож сприяє навчанню у вищих навчальних закладах синів старшин.

Він намагався певною мірою проводити зважену внутрішню соціальну політику: насамперед обмежити сваволю старшин-«державців» щодо підлеглих селян — видав ряд універсалів, забороняючи старшинам обтяжувати посполитих поборами й «роботизнами», прагнув регламентувати панщину тощо.

З метою зміцнення авторитету гетьманської влади Мазепа дбав про Українську церкву й виступав меценатом освіти та культури — своїм коштом збудував ряд величних храмів у Києві, Чернігові, Переяславі. Особливу увагу звертав на розвиток вищої освіти: сприяв перетворенню Київської колегії на академію (1701 р.), заснував Чернігівський колегіум (1700 р.). За часів Мазепи спостерігається піднесення громадянського будівництва й архітектури, розвиток живопису і граверного мистецтва. Звідси — стиль будівель його доби дістав назву «мазепинського бароко».

Ситуація змінилася в часи Північної війни, яку 1700 р. розпочав цар Петро І, прагнучи, розгромивши Швецію, оволодіти узбережжям Балтійського моря. Цілі, які ставив у цій війні царат, були далекі й чужі українському народові, а між тим війна вимагала від нього величезних жертв. Цар постійно використовував козацьке військо в далеких походах, козаки зазнавали величезних втрат. Гетьман Мазепа змушений був виконувати накази Петра, останній же все брутальніше втручався у внутрішнє життя Гетьманщини.

Становище України ускладнювалося. Вона опинилася між двох вогнів. І хто б не переміг — український народ втрачав свою державність. Якби перемогли цар і польський король Август, — Україну поділили б між Польщею та Росією. В разі перемоги шведського короля Карла XII і його ставленика Станіслава Лещинського — вся Україна, як союзник Москви, опинилася б під владою Польщі та втратила навіть автономію. Єдиним порятунком було визволення з-під влади царя, до того ж заздалегідь, до закінчення війни та укладення мирного договору. Тож у Мазепи визрів план визволення з-під влади московського царя і створення об'єднаної суверенної — під егідою шведського монарха — Української держави. У 1705 р. гетьман розпочинає таємну дипломатію: спочатку зав'язує стосунки з польським королем Станіславом Лещинським, а через нього — зі шведським королем Карлом XII. Улітку 1708 р. утаємничує у свої плани верхівку старшин: спочатку П. Орлика, згодом — Ломиковського, Апостола, Горленка і Зеленського, які схвалили дії гетьмана.

Іван Мазепа

Карл XII і гетьман Мазепа після Полтавської битви

Тим часом у жовтні 1708 р. військо шведського короля вступило в межі Гетьманщини. Цар наказав Мазепі негайно прибути з військом до місця свого розташування. Ситуація вимагала від гетьмана рішучих дій... Зрештою, залишивши козацьку залогу в Батурині, Мазепа 24-го жовтня зі старшиною і 4-тисячним козацьким військом рушив назустріч шведському королю. Поблизу с. Орлівки відбулася зустріч Мазепи з Карлом XII. 29—30-го жовтня у с. Дігтярівці (поблизу Новгорода-Сіверського) відбулися українсько-шведські переговори. У результаті був укладений договір. Він передбачав існування об'єднаної суверенної Гетьманщини під протекцією шведського короля, який ставав гарантом її безпеки. У договорі зазначалося, що король не втручатиметься у справи керівництва Українською державою. Отже, як зазначав І. Крип'якевич, «Україна мала бути цілком незалежною державою з титулом князівства, з довічною владою гетьмана-князя».

Проте поразка шведської армії у битві під Полтавою 27-го червня 1709 р. перекреслила всі плани Мазепи та його спільника кошового К. Гордієнка, який ще у березні 1709 р. разом із Військом Запорізьким низовим перейшов на бік шведського короля і визнав зверхність гетьмана Мазепи. Мазепа й Гордієнко разом із королем Карлом XII та рештками шведського і козацького військ змушені були податися в еміграцію.

Надломлений духовно, тяжко хворий гетьман Іван Мазепа помер 2-го жовтня 1709 р. у віці 70-ти років. Труну його перевезли до Галаца, де відбулися урочисті похорони в церкві Свято-юрського монастиря у присутності шведського короля.

Іван Мазепа

Картина: Ежен Делакруа. Мазепа на помираючому коню. 1824

В українській історії І. Мазепі належить видатна роль. Він продовжив розвивати і зміцнив започатковану Богданом Хмельницьким ідею державності, суверенності України-Гетьманщини, а відтак — підніс прапор боротьби за її незалежність. З цією ідеєю, яка мала назву «мазепинство», російський царат боровся після смерті гетьмана ще впродовж двох століть.

Автор: Леонід МЕЛЬНИК

Прочитайте!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 4 =