Сьогодні поговоримо про термінологію. Наприклад, є таке питання: як перекласти українською мовою російське словосполучення термінологічного типу «путевой лист»?
Російське слово «путь» перекладаємо українською мовою трьома словами — «шлях», «дорога», «путь». Від кожного з цих слів можна утворити прикметники.
«Шляховий» — призначений для шляху, розташований на шляху, пов'язаний зі шляхом. Наприклад, «шляховий стовп», «шляхова бригада», «шляховий велосипед».
У цих самих значеннях, але набагато рідше вживаємо і прикметник «путьовий».
«Дорожній», крім згаданих значень, вживається в таких ситуаціях, які пов'язані з людиною в дорозі. Кажемо «дорожній одяг», «дорожня одноманітність», «дорожні враження», «дорожні краєвиди».
Сюди ж належить і назва документа — «дорожній листок». Оце і є відповідником до російського «путевой лист». Дорожній листок стосується обліку роботи транспорту.
Часто можна почути від деяких людей, що українська термінологія, нібито, недосконала, неопрацьована, їй чогось бракує. Це не відповідає дійсності.
Ще в 20-х роках минулого століття Інститут наукової української мови випустив низку термінологічних словників. Коли була припинена політика українізації, цей інститут теж припинив своє існування, але згодом уже в Українській РСР і уже в незалежній Україні розгорнуто велику роботу щодо розвитку і вдосконалення української термінології. Видаються словники, і галузеві, і загальнонаукові. Будь-який термін будь-якою мовою можна відтворити нашою мовою.
Хочу нагадати, що першу в світі енциклопедію кібернетики видано саме в Києві 1973 року, і саме українською мовою.
Професор Олександр Пономарів, блог на BBC, 2009-12-10
Іще одна думка: Українська термінологія: боротьба триває
Тарас Кияк
Із виступу на ІІІ академічній дискусії «Націєтворча місія перекладу» проекту Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка та фонду «Європа XXI» – «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом»
Мовна політика, на думку Макса Райнера, повинна базуватися на «трьох китах»: мові освіти, мові засобів масової інформації та фахових мовах. Якщо ці формотворчі елементи державної мови не будуть реалізуватися на найвищому рівні, у неї не буде майбутнього.
Сьогодні ж попит на україномовний продукт у «технологічній сфері» практично відсутній. Російською мовою ведеться документація, пишуться підручники, методичні посібники, читаються фахові дисципліни у вітчизняних університетах. І це при тому, що українському досвіду науково-технічного перекладу понад 150 років. Перший німецько-український математичний словник з'явився ще на початку 50-х років ХІХ сторіччя. До цього процесу долучалася навіть діаспора.
У світі 80% перекладацького продукту становить науково-технічний переклад. В Україні цей показник у рази менший. Це продемонструвала цьогорічна наукова конференція у Кіровограді. Серед представлених доповідей науковому перекладу було присвячено лише 2 виступи, а художньому – понад 50.
Така невтішна ситуація потребує вирішення. Тому питання науково-технічного перекладу є одним з пріоритетних завдань вітчизняного мовознавства.
Від утисків до бездієвості
Україна і досі не має власних термінологічних систем. Це ще одна не менш важлива проблема сучасної української мови.
Появі такого недоліку сприяли різноманітні історичні утиски. Під грифом таємності понад 30 російсько-українських технічних словників зберігається сьогодні у архівах бібліотеки імені Вернадського. Свого часу усі вони були заборонені до вжитку, а їхніх авторів репресували.
На противагу цьому, всі термінознавчі зусилля СРСР були сконцентровані у Москві. Там робилися високоякісні переклади з врахуванням усіх світових мовних шкіл.
Ця тенденція проглядається і після розпаду Радянського Союзу. У 2009 на єреванській конференції «Спільний інформаційний простір СРСР через переклад» російська сторона закликала усі пострадянські республіки спілкуватися через Москву, використовуючи російські дефініції. Така заява викликала критику учасників.
Минулого року Міністерство освіти і науки створило круглий стіл, який мав на меті розв'язання термінологічного питання. Результатом такого обговорення стала резолюція, котра дала надію на остаточне вирішення проблеми. Проте цього не відбулося.
Сучасні вітчизняні словники, як і раніше, не мають чіткої концепції. У них переважає калькування з російських джерел. Багато таких книг схожі на сумнозвісний «Словник чужомовних слів і термінів» Штепи.
Дух слова – дух нації
Ще однією проблемою науково-технічного перекладу є скорочення синонімії, занадто широке використання якої шкодить науковому тексту. Задля цього пропонується узгоджувати форму і зміст термінів.
Комісія з формування табличних стандартів Держстандарту України вимагає двомовні дефініції. Проте, їй насамперед необхідно сформувати відповідні підкомісії, на кшталт радянських, які б відповідали за певні спектри термінології.
Слід звернути увагу і на рівень абстрактності мови, яка впливає на якість науково-технічного перекладу. Наприклад, переклад текстів із ядерної фізики і переклад мови торгівлі чи сфери обслуговування будуть суттєво відрізнятися. Тексти з чітко регламентованою мовою перекладати у машинний спосіб не можна. А от менш абстрактна мова більш наближена до побутової. Вона частіше користується загальновживаними термінами.
Складається враження, що таку ситуацію моделюють навмисне, для того, щоб ми не мали своїх фахових мов, терміносистем, науково-технічного перекладу. За таких умов мовна політика України втратить всі шанси на майбутнє.
Хотілося б, щоб ми не помилялися в нашому слові, бо воно має свій дух, який формує дух нації.
Тарас Кияк – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри перекладу з німецької мови Інституту філології КНУ імені Шевченка
Радіо Свобода є інформаційним партнером проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» і надалі публікуватиме виступи усіх учасників обговорення. Третя академічна дискусія пройшла під назвою «Націєтворча місія перекладу».
Джерело: «Радіо Свобода»
І на додаток: Музична термінологія у творах Василя Стуса
Історія української літератури знає чимало письменників, які поєднували в собі безмежну любов до слова із пристрасною захопленістю суміжними видами мистецтва, особливо музикою. Деякі письменники, крім поетичного, були наділені ще й композиторським талантом, як, приміром, Г.Сковорода чи С.Воробкевич, інші майже фахово володіли музичними інструментами, як Леся Українка чи П.Тичина. Більшість же – Т.Шевченко, Ю.Федькович, І.Франко, О.Кобилянська, М.Рильський, А.Малишко та ін. – були, так би мовити, аматорами, хоч ніколи не розлучалися з піснею, а окремі навіть музичили «для себе» чи в колі близьких людей. Але усі вони сприймали музику як невичерпне джерело натхнення, могутній резерв образотворчих засобів та емоційних чинників, що дозволяють проникнути до найпота-ємніших куточків людської душі.
У цьому ряду одне з найпочесніших місць належить талановитому поету і перекладачу, літературному критику, теоретику літератури Василеві Стусу.
Музика супроводжувала його упродовж усього життя – від Шевченкового «Ой люлі-люлі, моя дитино», що співала мама над колискою в убогій хатині на Поділлі, до платівок із суворими хоралами Баха і величними симфоніями Бетховена, які були його єдиною розрадою після цілоденної виснажливої праці у сибірському засланні.
Художньо-образна тканина його поетичних творів свідчить про те, що він постійно перебував у полоні музики, часто мислив її категоріями, вдаючись іноді до прямого використання музикознавчої лексики.
Так, ми зустрічаємо у нього музичні терміни акорду тон, півтон, тембр, нота, диригент тощо. Органічно вписуються у художній контекст слова на означення музичних форм і жанрів: симфонія, соната, концерт, хор, хорал, пісня, квартет та ін.
Вільно й невимушено з'являються у віршах назви музичних інструментів – то як головні об'єкти зображення (віолончель, рояль, гітара, скрипка ), то як істотні деталі зображуваної картини (орган, клавесин, арфа, цитра, сурми, трембіта, литаври, бубон та ін.) Здебільшого вони виступають визначальним складотворчим елементом художнього образу Наприклад:
…Мороз ладнав органні труби
і сосни справжніми і знаними здавались,
як провінційний театральний зал… [1, с.47]
До речі, у Стуса досить часто згадуються прізвища вітчизняних і зарубіжних композиторів і визначних виконавців (Бах, Бетховен, Бортнянський, Вівальді, Глінка, Гмиря, Кошиць, Леонтович, Лисенко, Моцарт, Шопен), але не в поетичних творах, а в основному у статтях та епістолярії.
Музичний елемент надзвичайно збагачує мистецьку палітру, допомагає психологічно увиразнити і посилити емоційний вплив поетичного образу: отруйний спів шорсткої дудки; хорали диких молитов; гітари звуки сумовиті; тремоло світів тощо.
Щоб повніше передати різнобарвність життя, багатоголосся навколишнього світу, Стус успішно використовує звуки живої природи: співи світанкових горобців; вологогорлі солов'ї; невмовкні зозулі; птаство щебетливе та ін. Особливого колориту поезіям надають викликані музичними асоціаціями неологізми та діалектні форми на зразок тонкоспів, підспівайло тощо.
Неоціненною частиною літературної спадщини Василя Стуса с його листи, що, на думку М.Коцюбинської, «несуть у собі потужний творчий заряд, свідчать про колосальний творчий потенціал» [ 3, с.218]
Його листи, передусім ті, що адресовані синові, – це довірлива сповідь митця перед майбутнім, надійний ключ до розуміння його душі, формування його світогляду, вибору життєвої позиції, в чому неабияку роль відігравала народна пісня і вершинні досягнення світової музики.
Василь Стус завжди буде для нас взірцем геніально обдарованого митця, людини високої освіченості, безмежної ерудованості, духовного багатства. Він заповідав нам любити музику, бо «музика робить нас людьми. Щоб ми багато могли відчувати -й такого, чого словами не викажеш» [2, с. 325].
Ніна Васильченко
Науковий керівник — доц. Добрянський A.M.